Глава 2

Між відчаєм і надією я стояла в повній розгубленості. Моя помилка була очевидна. Нерозумно думати, що все пройде успішно. Я так сильно повірила в удачу, що забула про закон, «передрікаючий» підлість. Та й у момент повної безнадійності я зовсім не могла розглянути очевидного факту: він ще тут, а я не здалася. Потрібно лише вгадати момент, коли можна непомітно підкласти конверт — адже не має значення, де саме я це зроблю.

Переповнена рішучістю, я продовжила грати свою роль.

— Де бажаєте сісти? Можу порекомендувати столик на другому поверсі з прекрасним видом на нічне місто, — привітливо сказала я.

— Цілком покладаємося на ваш смак, — відповіла дама і мовчки пішла за мною.

На верхньому поверсі справді відкривався чудовий вид. Панорамні вікна пропускали світло нічних вулиць, доповнюючи м’яке освітлення залу й надаючи йому чарівної атмосфери. Гості обрали столик на чотири персони в дуже затишному куточку. Чоловік зняв пальто і поклав його на вільний стілець.

— Якщо бажаєте, я можу віднести в гардероб, — сказала я, зовсім не розуміючи непередбачуваної поведінки цієї людини.

— Ні, дякую, краще залишу тут, — ну що за нестерпна особа. Хвилину тому йому було холодно, а тепер раптом стало тепло й комфортно. Як добре, що я не бачила власного виразу обличчя — бо, боюся, я не змогла приховати роздратування, і воно надто помітно відображалося на моєму лиці. Натомість цей надмірно самовпевнений чоловік помітно розвеселів.

— На другому поверсі справді тепло, — ніби ненароком зауважив він.

Я ледь стрималася, щоб не швирнути в нього меню або не забити ним до напівсмерті. Але, розумно подумав: якщо через мою грубість вони втечуть із ресторану — моя справа пропаде і я втрачу будь-яку можливість передати конверт. Тож дуже обережно, аби не звести самоволодіння нанівець, я поклала меню перед ним і відразу ж поспішила до жінки.

Поки вони знайомилися зі стравами, я стояла наче бовван, вивчаючи обстановку й прокручуючи в голові різні способи непомітно дістатися до речі. Мій мозок породжував безліч ідей: кожна нова вражала своєю глибокою інтелектуальністю, але жодна не претендувала на звання нормальної та реалізованої. До того ж неприязнь до особи чоловічої статі заважала нормально мислити — тяжко зосередитися, коли навпроти сидить чоловік, який пронизує тебе неприязню до самих кісток.

— Ти так і стоятимеш, витріщаючись на моє пальто? — цілком спокійним голосом, залишаючи неприємний відголосок у вухах, запитав гість.

Як же мені хотілося спитати, яке ж йому діло до моїх відносин із його пальтом. Але я вчергове розумно промовчала, вибачилася і відійшла на безпечну відстань, звідки моє стеження залишиться непомітним.

Щойно я покинула поле дії обтяжливої аури, як одразу відчула полегшення. І лише тепер мене осяяла по-справжньому геніальна ідея. Ні, не така, що допоможе мені непомітно підкласти записку, а та, що дозволить трохи познущатися з «жертви».

Я увімкнула кондиціонер на саму мінімальну температуру. Обіцяю, він пошкодує про свої слова, коли стане прохолодно. Кондиціонери в ресторані потужні, і майже відразу по спині пробіг холодок. Я побачила, як він оцінює обстановку поглядом. Завдяки досвіду роботи офіціанткою я відразу зрозуміла, коли треба підійти.

— Вимкніть, будь ласка, кондиціонер, моїй матері холодно, — сказав він, щойно я опинилася в полі його зору. Цікаво, як така на вигляд прекрасна жінка могла народити таке гидке створіння.

— Приношу вибачення від імені закладу, на жаль, кондиціонер несправний. Вже пізно, тож майстер прийде лише завтра. Якщо бажаєте, я можу принести пальто для вашої супутниці, — видала я, усвідомлюючи, що на мене скоріш за все поскаржаться та згодом звільнять. Так тому і бути, набридло бути прислугою для цих багатих невдячних людей. До того ж усе вирішиться тут і зараз.

— Будьте ласкаві, — сказав він, приймаючи мою пропозицію.

— Хвилиночку, — відповіла я й попрямувала до гардероба.

Я швидко повернулася з обіцяною річчю й побачила приємну для себе картину: він усе ж одягнув те саме пальто, яке кілька хвилин тому так рішуче відмовлявся мені віддати. Виходить, не дарма. Не приховуючи задоволення, я посміхнулася й, насолоджуючись маленькою перемогою, спитала:

— Ви вже визначилися з замовленням?

Гості обрали фірмові страви закладу, а при виборі напою звернулися до мене за консультацією. Звісно, я порадила найдорожче вино зі списку — адже дивом воно «чудово поєднується» саме з обраними стравами. На жаль, ціна з чотирма нулями за келих їх зовсім не вразила — навіть замовили два.

Минуло буквально двадцять хвилин. Піднімаючись сходами, на лице хлинув сильний потік холодного повітря. Виявляється, на другому поверсі температура впала нижче, ніж надворі. «Перестаралася трішки. Але вигляд втрачати не можна — йдемо, тремтячи від холоду, з високо піднятою головою. Так і було задумано», — підбадьорювала себе я.

Замовлення стояло вже на столі, як я почула запитання:

— Не холодно?

— Ні, — відрізала я, хоча зуби цокотіли, а руки не відчувались.

Я все ж відійшла зменшити оберти холодильного блоку, бо це була якась машина з виробництва холоду, а не кондиціонер. Якщо не зупинити цей темп заморозки, ми всі перетворимося на крижинки. Після того як неминучу смерть від переохолодження було скасовано, я вирішила повернутися до «жертви» під приводом: «Чи не бажаєте чого-небудь ще?». А там, дивом, нагода з’явиться.