8. Гірко!

— Боже, що я творю?

Ярема дивився на себе у дзеркалі. Чорний костюм, біла сорочка, рожево-фіолетова краватка-метелик (за особистим скеруванням діда Кіндрата, бо весільне оформлення було в цьому модному кольорі — так порадила організаторка)... Коли погоджувався на авантюру, гадав, що вони з Меланією скромненько розпишуться і повдають пару на сімейному святкуванні на чоловік двадцять. Але судячи з того, що лише з Бердичева їхав автобус з його ріднею у складі двадцяти п'яти душ, щось пішло не так.

— Ну, який з мене наречений? — спитав, коли позаду у дверях виросла постать Артема.

— Як подумаю, що ти одружуєшся з моєю дівчиною, недобре стає.

— Думаєш, мені охота одружуватися з твоєю дівчиною?

Артем у дверях мав зовсім нещасний вигляд. З червоними колами під очима, підстриженим, але все одно у хаосі волоссям, зім’ятою сорочкою він трохи нагадував кота, якого вигнали з дому. Бачачи друга таким, Ярема вже й не знав, кого жалів більше — себе чи його.

— Слухай, може, все-таки не підеш на весілля? — він повернувся і підійшов до Артема, втішливо плеснув по передпліччю. — Ми завтра ж подамо заяву на розлучення, і наче нічого й не було. Ти й не зауважиш, що твоя дівчина побула моєю дружиною один день.

Артем скривився. Втішання не подіяли. Він не спав усю ніч, леліючи дурну сподіванку, що до ранку вигадає якийсь геніальний спосіб уникнути цього весілля. Сподівався на провидіння чи невидиму силу Бога, що якимось чином відверне дурну подію, яку він, Артем, сам же спровокував.

Не спрацювало. Зранку голос Меланії у слухавці звучав схвильованим, з нотками тихого суму, але й зі втішливими смішинками, коли вона розповідала, як хорошиться з самого ранку дідусь.

— Я хотіла б, що це був ти, — прошепотіла Мел, краючи своє і його серце цими словами.

— І я хотів би, щоб це був я. Пробач.

— Ми ж зробимо наше справжнє весілля ще неймовірнішим, правда?

— Звісно.

Це було найбільше втішання, яке він міг їй дати зараз. І вже коли Меланія поклала слухавку, прошепотів у порожнечу:

— Я кохаю тебе.

А зараз Яремі відповів:

— Ні, я піду. Пильно стежитиму, щоб ти бува не зробив мою дівчину своєю дружиною по-справжньому.

— О, і першу шлюбну ніч з нами проведеш?

— А планується перша шлюбна ніч?

Артем помітно напружився, і Ярема, переймаючи його звичку, засунув п’ятірню у волосся, сколошматив його, псуючи зачіску.

— Чесно? Побоююсь, що дід навіть це запланував. Я через нього у вівторок по всьому Києву шукав рожево-фіолетову краватку-метелика, тож… — він не договорив, спостерігаючи, як блідне друг. — Та розслабся, викрутимось… О, нам час їхати.

Вони прямували одразу в РАЦС на розписку. Дід Кіндрат хотів влаштувати все в українських традціях — з викупом нареченої, з благословінням від батьків, але Меланія змогла від цього відмовити за підтримки організаторки. Тож у планах були лише РАЦС, вінчання, весільна фотосесія і ресторан. Від фотосесії відкрутитися не вийшло навіть під приводом, що в такий короткий термін важко знайти гарного весільного фотографа — виявилося, коли є гроші, все легко.

Під РАЦСом вже чекала рідня Яреми — попри вмовляння привести всіх аж в ресторан, мама у змові з дідом Кіндратом наполягла на присутності рідних на всіх церемоніях, запланованих на день. Два з половиною десятки родичів і друзів сім’ї з квітами, у святкових вбраннях розбилися на купки і статечно, неголосно вели розмови. 

— Мужайся, — вперше за день всміхнувся Артем, ще здалеку побачивши Яреминих рідних. — Для них це свято, якого вже й не чекали.

— Сподіваюся, принаймні твою маму моя сюди не потягнула. Ти, до речі, поговорив з нею?

Артем стомлено потер очі, пригадуючи телефонну розмову з матір’ю, під час якої наплів небелиць, яких і сам не зрозумів — щось про те, що Мел зустрічалася спочатку з ним, а потім з Яремою. Пообіцяв як слід пояснити все трохи згодом і сподівався, що мама на тому заспокоїться. Відчував, що ситуація для неї дивна й неприємна, але нічого вдіяти зараз не міг.

На щастя, серед запрошених її не було. Хлопці вийшли з авто і попрямували назустріч неминучому — вислуховуванню вітань для Яреми і фразочок до Артема: “О, а де твоя дружина?” (так казали ті, хто не знав про його розлучення) або “Не одружився ще вдруге?” (це запитували більш обізнані).

У Яреми були поважні, але дуже дружні і прості родичі — отак на перший погляд і не визначиш, що у складі делегації професорка університету, полковник поліції, кілька бізнесменів і двоюрідна сестра, яка спеціально прилетіла з дітьми з Балі на це весілля. Уся різношерста публіка здавалася гармонійним маленьким колективом по-справжньому близьких людей, так що викреслити когось зі списку запрошених батьки просто не змогли. І наскільки б Ярема не обурювався, десь глибоко в душі навіть був радий бачити родину.

— Час заходити, — гукнула Юлька, підлетівши до нього і вхопивши під лікоть. — Отам організаторка, вона каже, що ти маєш чекати Меланку вже у залі, її до вінця приведе дід.

Ярема кивнув і пішов з сестрою всередину. За ними неквапом потяглися родичі, а позаду, за спинами всіх, йшов Артем. Йшов і думав, що Мел здійснила свою мрію — дід поведе її до вінця. Може, воно й було варте того. Коли кохана здійснює мрію, хочеш-не-хочеш, а радієш за неї.

Він ще не знав, як швидко забере назад свої слова і як швидко пошкодує про те, що допустив таке здійснення мрії.

***

Ярема стояв біля святково прикрашеного квітами столика на підвищенні. За кілька метрів було вікно з білим мереживним тюлем, а прямо над його головою висіла скляна люстра.

Родичі посідали на стільчики праворуч червоної килимової доріжки, що тягнулася від дверей прямісінько до його ніг. Місця ліворуч почали займати гості Меланії, які вже теж наспіли — це були її колеги з оркестру і друзі сім’ї, чи то пак, дідуся.

Наречений переглянувся з другом, місце якого мимоволі зайняв, і кивнув, одним простим жестом бажаючи запевнити: все буде гаразд.