4. Довгий-довгий вечір

Ні вона, ні він не знали, з чого почати розмову. У Меланії назріло запитання, яке за кілька хвилин мовчазних роздумів обросло варіантами відповіді. Доки вагалась, чи не озвучити ці варіанти, Ярема заговорив першим:

— Вибач, що втягнув тебе у цю виставу. Це через спроби моєї мами посватати нас з Олею. Моїх відмов вона не розуміла, тож подумав: якщо скажу, що маю наречену, отримаю спокій. Якщо чесно, мені вчора цю ідею Артем підкинув. От я й зімпровізував.

Він відійшов подалі, сперся на кухонну тумбочку, звернувши увагу на те, що Меланія відступила до самого вікна, тупцяє на місці і обіймає себе за плечі. Напевно, трохи незручно почувається, залишившись з ним наодинці.

— А як ти потім поясниш мамі, куди поділася твоя наречена? Або чому твоя наречена — з Артемом? Ну, якщо ми з ним…

Вона не договорила. Засоромилась продовжити, промовити просте слово “одружимося”. Бажане слово, але таке складне у здійсненні.

— Люди сходяться і розходяться. Розривають заручини. Навіть одружуються і розлучаються.

Його слова прозвучали важко, не так невимушено, як планував. Усе тому, що думки пустилися берега і попливли не в ті краї, в які намагався їх спрямувати. А що коли б вони з Меланією справді розіграли комедію зі шлюбом?..

Ярема різко відвернувся. Схиливши голову над тумбочкою, вивчав малюнок на американських цукерках, що лежали прямо під носом.

— То що то була за розмова про фіктивний шлюб? — тихо нагадала Меланія, повернувшись до бесіди, яку перебив невчасний візит вечірніх гостей. Інтуїція підказувала, що все якось в'яжеться докупи.

— Нехай краще Артем тобі розповість. Це його ідея.

— Чомусь, думаю, що ідея мені не сподобається, — з її вуст зірвався кволий, іронічний з присмаком поганого передчуття смішок.

Обоє замовкли. Яремі не хотілося ляпнути щось зайве. Нехай краще друг сам розбирається зі своєю дівчиною. Меланія боялася висунути припущення, яке хоч-не-хоч просилося з язика — раптом вона помилилася і виставить себе на посміховисько?

— Щось піци довго нема. Пропоную спробувати лікеру.

Лікер і цукерки їх врятували. Якби не вони, довелося б мовчати у різних кутках кухні чи вести напружену бесіду, яка врешті-решт привела б до того, що Меланія дізналася б, як вчора її хлопець пропонував найкращому другові одружитися з нею замість нього.

Піца приїхала на допомогу лікеру й цукеркам, перебрала на себе трохи уваги, змусила звернути розмову до приземлених тем. Наприклад, чому курятина на піці завжди така суха.

Меланія почувалася незручно наодинці з хлопцем, якого ледве знає, та ще й у його квартирі. Непроханими навідувалися думки про те, що неправильно це. Швидше б уже Артем повернувся.

Вона поглядала на смартфон, ніяково усміхалась, коли Ярема ловив ті її погляди, і відпивала ще лікеру.

— Смачний.

— Мій улюблений. З медом.

І знову тиша.

Напій у п'ятдесятиграмових чарках не закінчувався, тягнувся так довго, наче чарки були з секретом й вміщали в себе двічі більше. Меланія роздивлялась бурштиново-кавовий лікер, наче могла його випити самим поглядом.

А Ярема роздивлявся її. Тонкі, щільно зімкнуті губки, чорні-чорні вії, що ледь тремтять, бліда шкіра, на якій порожевілістю видали себе лічені грами алкоголю… Хто б подумав, що він випиватиме з такою симпатичною дівчиною у себе вдома і не намагатиметься затягнути її в ліжко?

— Може, вийдеш за мене? Ненадовго. На день-другий.

Сказав, не встигши подумати. Точніше, подумав, що просто подумає, а не скаже. Якось само вийшло, що ці слова прозвучали вголос.

— Що?

Меланія забула про свій лікер, вирівняла шию і осяяла блакиттю погляду спочатку чарку Яреми — напився, чи що? — а вже тоді його самого.

— Це вирішить і мою, і твою проблему. Ти ж не можеш поки що одружитися з Артемом.

— Це ти так жартуєш?

— Ні, я серйозно.

Вона дивилася довго, доки зміст запропонованого не дійшов до всіх закутків свідомості, доки слова, які промовив, не зачепили струни її раціонального мислення, доки всі припущення не склалися в одну картинку.

— Це теж Артем запропонував? — слова віддали гіркотою.

Ярема мовчав, лише губи міцніше стулив, й так ляпнув зайвого. Він просто захотів виручити друга, допомогти бідній дівчині і не виставити себе брехуном перед власними батьками (і всією родиною, яку мама обдзвонить за вечір з новиною, що “ну уявляєте, наш Яремко нарешті одружується!”).

Чарка Меланії раптом опустіла. Підпливла у тонких блідих пальцях до її губ, перехилилася і обсолодила медовим смаком вуста.

— Я згодна.

А тоді прийшов Артем.

***

Він усю дорогу слухав прибалакування тітки Наталі про те, яка радість, що Яремко нарешті одружується. За п'ятнадцять хвилин (благо, що її сестра жила недалеко) жінка встигла зателефонувати з новиною чоловікові, доньці, мамі і братовій. Таким чином, Яремині тато, молодша сестра, бабуся і тітка з дядьком вже знали про його одруження.

Артем зітхав, думаючи, як друг це розгрібатиме, і потайки молився, щоб виходом не став найочевидніший варіант.

Але став.

— Я погодилась вийти за Ярему, — заявила Меланія, щойно він зайшов на кухню. — Дякую за гарну ідею!

У першу мить серце Артема обвалилося з гуркотом під ноги. Але голос дівчини звучав так ображено, що йому різко відлягло.

— Мел, вибач. Це я вчора дурню зморозив.

— Та чому ж дурню? Якщо ти не можеш і не хочеш зі мною одружуватися, спихнути другу — гарний варіант. Йому он якраз потрібна наречена!

Вона підвелася з-за столу, на який з брязкотом опустила чарку.

Велике питання, хто з трьох зараз почувався паскудніше. Ярема, який нехотя став причиною непорозумінь між найкращим другом і його дівчиною. Артем, який сам необачно заварив кашу. Чи Меланія, яка почувалася розгубленою до тої міри, що не розуміла, як реагувати на події цього вечора?

— Я їду додому, — видихнула вона і вже зробила крок в бік дверей, але Ярема перегородив дорогу.