Бонус розділ: Весілля без мільйонів

Це було не те весілля, яке колись уявляли батьки Максима.
Без оркестру.
Без сотень гостей.
Без заголовків і показної розкоші.
Але воно було ідеальним.
Церемонія відбувалася за містом — у невеликому саду з яблунями, які саме цвіли. Білий дерев’яний арк, прикрашений живими квітами й стрічками, трохи похитувався від легкого вітру. У повітрі пахло весною, травою і чимось новим.
Максим стояв біля арки й нервово поправляв рукави сорочки.
— Ти виглядаєш так, ніби зараз тікатимеш, — тихо прошепотіла Ліза, поправляючи йому піджак.
— Я боюся, — чесно відповів він.
— Чого?
— Що розплачусь раніше, ніж вона дійде до мене.
Ліза усміхнулась і міцно його обійняла.
— Ти став зовсім іншим, братику.
— Бо знайшов ту, яка не купилась на мене, — відповів він.
Музика заграла тихо. Не урочисто — ніжно.
І тоді він її побачив.
Настя йшла доріжкою повільно, тримаючи в руках простий букет з польових квітів. На ній була не дизайнерська сукня — а легка, повітряна, з тонким мереживом і відкритими плечима. Волосся зібране просто, без зайвого блиску.
Вона була собою.
І Максим зрозумів:
жодна жінка в житті не здавалася йому такою красивою.
Їхні погляди зустрілися — і все навколо зникло.
Не було гостей.
Не було часу.
Були тільки вони.
Коли вона підійшла ближче, він прошепотів:
— Ти впевнена?
Вона усміхнулась — спокійно, тепло.
— Так. А ти?
— Більше, ніж будь-коли.
Обітниці були прості. Без пафосу.
— Я не обіцяю бути ідеальним, — сказав Максим, дивлячись їй в очі. — Але я обіцяю бути чесним. Навіть коли страшно. Навіть коли складно. І обирати тебе — щодня.
Настя ковтнула сльози.
— Я обіцяю не тікати, — відповіла вона. — І вірити тобі не через слова, а через вчинки. Я обіцяю бути поруч — не тому, що мушу, а тому, що хочу.
Коли вони обмінялися обручками — простими, гладкими — Максим не стримався.
— Уявляєш, — прошепотів він, нахилившись до неї, — колись я одружився за контрактом.
— А тепер? — так само тихо спитала вона.
— А тепер — за любов’ю.
Поцілунок був не для гостей.
Для них.
Теплий. Справжній. Той, що ставить крапку і водночас — початок.
Після церемонії вони сиділи на траві, сміялись, їли домашній торт, який Настя пекла разом із Лізою, слухали історії з села й жартували про їхній “шлюб на мільйон”, який закінчився весіллям без грошей — але з серцем.
Увечері, коли гості роз’їхались, вони залишились удвох.
Максим обійняв її, дивлячись на зорі.
— Знаєш, — сказав він, — я думав, що мільйон — це гроші.
Настя притулилась до нього.
— А тепер?
— А тепер я знаю, що мільйон — це ти.
Вона усміхнулась.
І світ став на своє місце.