13

—Люба!

 Анна обернулась на його голос. Сержіо стояв в прольоті дверей, його  білосніжна сорочка була розстебнута нижче грудей, відкриваючи погляду загоріло шкіру, яка виблискувала   бронзою.  Як же ж Анна любила цілувати її, ніжно торкатись пальчиками.  Вона відчула, як серце стислося. Він був такий неймовірний, що їй аж плакати хотілось. Невже вона заслужила такі страждання?  Навіщо він сюди прийшов?  Вона не хотіла залишитися з ним наодинці… Хоча, кому вона бреше?  Звичайно, хотіла, тільки це занадто небезпечно.  Анна боялася, що не зможе стриматися зізнається в своїх почуттях і стражданнях, а це було щонайменше недоречно в той час, коли в домі знаходилася його коханка.

Анна сподівалась, що Сержіо залишить її в спокої, не буде їй нав'язуватись. Вона була впевнена, що він навіть не помітить її, коли Каміла тут. Навіщо йому дружина, якщо поряд є кохана жінка?  В цю саму  мить Анна зрозуміла, що помилилась.  Невідомо чому, але зараз він перед нею, і вона відчувала його тваринний магнетизм, який нагадував шалені ночі, коли вона не могла насититись його ласками. 

— Чого ти хочеш? — ледь чутно спитала вона, сподіваючись, що він скоро піде.  Та в той же час бажала  всією душею, аби він лишився з нею якнайдовше — обіймав її, кохав.  Анна втомилась від протиріч, які рвали її душу на частини, тому й чекала поки Серж відповість на її питання.  Я занадто покірна, – говорила вона собі, та не в той же час не могла нічого з собою вдіяти — в присутності чоловіка вона втрачала владу над собою, над своїми вчинками і словами, і могла лише сподіватись, що він не буде настільки безжалісним, щоразу ранячи її серце.

Сержіо підійшов ближче, і Анну огорнуло хвилею жару. Він ніби загіпнотизував її самої з першої миті їх зустрічі, обплутав тенетами надприродної сексуальності, перетворивши її із вільної щасливої дівчини в жалюгідну подобу жінки, яка ладна була віддати все на світі за примарне щастя бути його дружиною, ділити з ним ночі, насолоджуватися його тілом. Анна втомилась вимолювати його кохання,  вона сподівалась, що сила її пристрасті розтопить лід в його серці, та все це було марним.  Він дійсно був не здатен на щирі почуття, а вона переоцінила силу власних почуттів, запевняючи себе, що зможе навчити його кохати. 

Жінка відійшла подалі і притулилась до спинки ліжка. Їй просто необхідно було відчувати тверду опору, аби краще контролювати свої дії. Вона не повинна дозволяти собі так реагувати на Сержіо. Якби ж лише можливо було відімкнути своє тіло, змусити себе забути про його руки, губи, його ніжність і пристрасть. Вона загубила себе в ньому, мало того — їй хотілось в ньому розчинитися, та саме цього і не варто було допускати. Важко було усвідомлювати, що чоловік, котрого вона так цінувала одночасно був її найбільшим ворогом, палачем, що завдавав їй невимовного болю. 

—Чого ти хочеш? — повторила вона різкіше, бо сильна ввічливість в неї більше не було. 

— Побути зі своєю дружиною. — спокійно відповів Сержіо, не звертаючи уваги на провокаційний тон Анни. Найкращий спосіб боротьби з істерикою  жінки на думку Арнотті — це повністю її ігнорувати. 

Нічого собі!  Він нарешті згадав про існування дружини, — вся сутність Анни буквально збунтувалась від однієї цієї думки. — Ну, звичайно, лікарі вже поставили його до відома, що дружина абсолютно здорова і готова до того, аби знову завагітніти.  Вона ж потрібна йому лише для продовження роду Арнотті.  Каміла була права: він буде займатися з нею сексом,  закривши очі і думаючи лише про спадкоємця.  Лють буквально клекотіла в її душі, та Анна визнавала, що їй потрібно, просто необхідно залишатися спокійною. Не дай боже ще обмовиться, що знає про його відносини з Камілою. Анна постійно нагадувала собі про підлість Сержіо, і цим підтримувала вогонь ненависті в своїй душі. Та варто їй розслабитися, вона не стримається від звинувачень, а потім розплачеться, а він буде брехливо її заспокоювати, думаючи при цьому лише про себе. Вона ж готова повірити йому, адже так хочеться довіряти. Анна більше не мріяла про його кохання, їй вистачило б впевненості в ньому, та вона не мала навіть цього. 

— Невже ти нарешті згадав про моє існування? Якщо мені не зраджує пам'ять, вперше за два місяці! — зухвало мовила вона.

 Сержіо здивовано глянув на неї 

— Ти ж знаєш, що я був зайнятий. Справ дуже багато. Ти повинна це розуміти. І взагалі, я думав, що тобі краще побути одній, прийти до тями. 

— Ну, звичайно, я розумію. Все розумію,— відповіла Анна з сарказмом, — навіть те, навіщо ти привіз цю дівку. Напевно, щоб розважити мене, так? 

— Це випадковість. Каміла сама напросилась в гості.  До того ж нам було по дорозі, тому я і не відмовив. І не забувай, що ти сама дозволила їй залишитись. Я хотів, щоб вона  їхала додому. Я вже і Стефано дав розпорядження відвезти її, тому не розумію чого ти сердишся.  Доречі,  Каміла — добра, до того ж дуже розважлива і відповідальна. Вона не хотіла тебе образити своїм візитом, навпаки, розвеселити тебе.  Сержіо розмовляв з нею як з нерозумним дитям, котрому пояснюють звичні речі. 

Ну, звичайно слухняна і відповідальна. А як він, цікаво, охарактеризує її навички в ліжку?  Зможе знайти достойні слова, щоб описати її неперевершеність?  І образити вона мене, звичайно, не хотіла — гадюка теж не хоче образити, коли кусає. 

Ці думки пролетіли в голові Анни ту мить, коли Сержіо поклавши руки їй на талію, притягував до себе все ближче і ближче, поки вона не вловила  ледве відчутний аромат його лосьйону.  Анна несподівано зрозуміла наскільки втомилась від суперечок. Якби ж він не був таким приголомшливим, якби ж магія його чоловічого  магнетизму відпустила її. Невже вона ніколи не зможе забути його руки, губи, шалені ласки, запаморочливі обійми?  Кожен раз, коли він обіймав  її, Анна ніби розліталась зсередини на дрібні частинки. Бажання підкоритися йому, кохати його, було просто нестерпним, але погано було те, що Сержіо чудово розумів те, як впливає на неї, як вона реагує навіть на його легкі дотики, і користувався цим тоді, коли хотів її підкорити. Вона завжди здавалась без бою, варто йому було лиш поцілувати кінчики і пальців, хоча сам він завжди зберігав крижаний спокій.