Розділ 10

“І чого мені судилося закохатися саме в цього чоловіка?” — з гіркотою подумала Анна.

Жінка отямилась від спогадів вже на порозі своєї кімнати і у відчаї притулилася щокою до дверей. Здавалося, її страждання не буде  кінця, та їй доведеться якось пережити це все.  Чому він приїхав без попередження, навіщо привіз сюди Камілу, чому він такий жорстокий? — такі думки, наче в калейдоскопі, крутились в голові Анни.

Можливо, тому, що це притаманно суспільству, в якому він обертався, і не вважалось чимось неприйнятним? 

Чи надовго вони приїхали? А ночувати лишиться з коханкою, чи прийде гріти ліжко Анни, для різноманітності? 

Малоймовірно,  подумала вона про себе. Він ні разу не торкнувся до неї за час її вислання, вірніше з того часу, як дізнався про втрату нею їхнього малюка.

До того ж він і не подумає спати з нею, коли в домі чекає його неперевершена коханка.

Анна відірвалась нарешті від дверей і ступила вглиб кімнати.  Якщо не рахувати величезного ліжка, яке прикрашали завитки з позолотою, вся кімната була виконана в ніжно-рожевих, білих та персикових кольорах.  Легенькі гардини від вітру тріпотіли на вікнах, а з вікон відкривався чудовий вид на оливкові гаї і залиті сонцем пагорби.

Їй терміново необхідно підготуватися: нанести бойову розмальовку і надягнути броню із шовку. Ніби здогадуючись про думки господині, покоївка Христина влетіла в кімнату.

— Синьйор приїхав! Так несподівано, всі вже з ніг збились! А ви знали? Чому ви нас не попередили? Давайте я поможу вам одягнутись, перетворю вас в красуню для нього!

Анна ледь вичавила з себе посмішку. За ці два місяці її покоївка перетворилась в її няньку, подругу і порадницю. Вона у всьому могла покластися на Христину, і це давало деяке полегшення. Приємно було розуміти, що поряд з тобою є людина, якій можна довіряти. Навідміну від інших слуг. Христина не любила пліток, лестощів, і була відданою. Лише з нею Анна могла бути відвертою.

— Ні, Сержіо  нічого не казав про свій візит.

Повненька, низенька дівчина, немов ураган літала по кімнаті, і звичайно, помітила сніданок, до якого Анна навіть не торкнулась. 

— Вам треба їсти сеньйора. Ви занадто схудли за останній час, — сказала вона з осудом, і відкривши верхній ящик комода, простягнула жінці мереживний бюстгальтер і трусики ніжного молочного кольору, котрий Анна особливо любила. — Я розумію,  що ви відчуваєте в цю хвилину. Це було жахливо, але це випадковість, і вам нема за що звинувачувати себе.  У вас ще будуть діти.

Та це було не так, Анна знала, що вона винна, і нічого, і ніхто не міг переконати її в зворотньому. Вона одягнула перламутрову сіру сукню, котра тісно облягала її струнку фігуру. Анна здригнулась, коли холодний шовк торкнувся її теплої шкіри. В клініці,  куди її відвезли в той жахливий день, теж робили все можливе, щоб переконати її, що сталася безглузда випадковість, але Анна знала, як було насправді.

Вся вагітність для Анни була суцільним жахом. Дізнавшись про те, що Анна чекає дитину, Сержіо відсторонився від жінки. Він був дуже радий,  але й надто упереджений. Анна відчувала себе пташкою, яку зачинили в клітці. Всі екскурсії з найкращим гідом — коханим чоловіком, були заборонені. Він дав наказ всім працівникам в будинку нікуди не відпускати саму, окрім як зі старим Джованні, який рухався, мов черепаха. Єдине, що вона могла робити, це відпочивати, так, ніби вона десь втомлювалась.

Сержіо бував тепер вдома набагато рідше, намагаючись підігнати всі справи, які занехаяв з того часу, як вони одружились. Він навіть перестав з нею спати, перебравшись в іншу спальню.

— Ти носиш моє дитя,—  м'яко казав їй, коли вона намагалась перечити. Якщо я буду спати з тобою в одній постелі, я не стримаюсь, аби не кохатись з тобою, бо це вище моїх сил.  Наша ж пристрасть дика і розгнуздана, а ми ж не хочемо нашкодити нашому дитяткові?

Всі в домі тепер відносились до неї, як до порцелянової ляльки, яка могла розлетітися в одну мить.  Анну це неймовірно дратувало — вона хотіла, щоб її любили і турбувались про неї  через неї саму, а не через те, що вона виношує спадкоємця неперевершеного Сержіо Арнотті.

В той день вона прокинулась дуже пізно, голова розколювалась від болю. Сержіо, як зазвичай, вже поїхав, і її чекав ще один безглуздий, в пусту витрачений  день.

Добре хоч Сержіо обіцяв повернутися до вечері; думка про це хоч трішки підняла, змучений Анні, настрій. Вони тепер так рідко бували разом, що вона хапалась за будь-яку можливість, аби бути поруч, насолодитись присутністю чоловіка.  Як завжди, у нього термінові справи, знову у неї нічого не вийшло. Анна вже втомилася, намагаючись налагодити сімейне життя. Що б вона не робила, все лишалось непоміченим. Анна сиділа в своїй кімнаті з закритою книжкою в руках, в роздумах про своє життя. 

Ні, не варто так перейматися. Сержіо дійсно зайнятий,  краще відвідаю Лорелу, ми так давно не бачились. 

Лорела була подругою Анни. Вперше вони зустрілись на весіллі, і з того часу здружились так, ніби були знайомі все життя. Подруга була трішки старша, мала двох дітей і опікувалась дружиною Сержіо, котра спочатку почувала себе дещо самотньою в незнайомій країні.

—  Я їду до Лорели, Джованні, — категорично мовила Анна своєму вірному супутнику, — це близько, тому не варто супроводжувати мене.

— Але ж сеньйор казав… — нерішуче заперечив Джованні.

Анна перебила його: 

— Я думаю, мені самій варто вирішувати, коли потрібен супроводжуючий, а коли ні.

Джованні вперше бачив молоду господиню в такому кепському настрої, тому дещо розгубився. Дійсно, що поганого може статися? Анна чудово керувала автомобілем, і до дому Лорели було зовсім близько, тож Джованні пішов собі на кухню випити чашку кави та потеревенити з іншими працівниками.

Анна вже майже зібралась, коли раптом задзвонив телефон. Це була Каміла — помічниця Сержіо і його коханка. 

— Я хочу повідомити, сеньйора, що Сержіо сьогодні додому не приїде. Не варто хвилюватися, він буде цієї ночі дуже зайнятий. — скрадливо повідомила вона.