Розділ 9

Заміжжя - це найбільша помилка у моєму житті, напевно в соте повторювала собі Анна, стоячи біля великого панорамного вікна  на верхньому поверсі чудової вілли. Вона дивилась на пагорби, що сяяли сліпучою зеленню в полуденному мареві, та не помічала цієї краси. В цю мить вона хотіла б споглядати сіро-зелені поля рідного штату, а не  цю неймовірну рослинність Італії. 

Ця краса колись так захоплювала її,  вона могла годинами дивитись на кольорову картину за вікном, нейнявши віри, що така краса існує насправді.  Пагорби палаючі багрянцем сріблясті оливкові гаї і деінде розташовані яскраво-жовті будиночки тепер лише підкреслювали її самотність і відчай.  Жінка була відрізана від всього світу, а краса навколишньої природи за вікном ніби насміхалась з неї, стверджуючи, що десь є кохання, щастя, радість, та все це не для неї.

Шикарна вілла стала для Анни тюрмою. Цілих два місяці вона жила тут в самотності після того, як втратила дитину. Якщо не рахувати двох обов'язкових телефонних дзвінків за тиждень, вона зовсім не спілкувалась з Сержіо. Під приводом цілющого відпочинку він відправив її з римського дому, геть з очей, ховаючи своє розчарування в її здібностях до народження дітей під нещирим переконанням турботи про її здоров'я.  Чоловік відвіз її на узбережжя, а сам лишився столиці, зайнятий справами і коханкою. 

Він був холодний, безсердечний і недосяжний. Тільки одного разу вона повірила,  що може достукатись до його  серця.  Та в нього нема серця, він немов робот, не здатний на почуття.

Тепер вона все частіше згадувала подробиці їхнього знайомства. Одинадцять місяців тому, лише одинадцять місяців… Тепер вони здавались їй вічністю. 

Фото їх весілля облетіли всі пабліки. Неймовірно гарний наречений, спокуслива юна наречена у весільному вбранні. Фасон  сукні Анна створила сама, і це викликало захоплення в гостей. Задоволений дідусь наново знайомився зі своєю, колись втраченою, родиною.

Яка ж вона була щаслива в ту мить!  Чудове весілля, найкращий в світі чоловік поряд… В той день дівчина не сумнівалась, що прийде час, і Сержіо буде пишатися нею,  і покохає її по-справжньому. Голова її була наповнена райдужними мріями, очі світилися щастям, і Сантано думав про себе, що ніколи ще його красуня-внучка не виглядала так чарівно, як в цю мить.

—  А спочатку ж вона була категорично проти шлюбу з Сержіо, — поділився таємницею з Карлосом Сантано. Син його єдиного брата був неймовірно схожий на батька, і Сантано здавалось,  що ось зараз він повернувся в роки своєї юності. 

— Я думаю, що і Сержіо був не в захваті від нашої ідеї, дядьку,  — відповів Карлос, та ви вчинили правильно, хоч я уявляю, через що вам прийшлось пройти,  щоб цих два впертюхи погодилися одружитись.

Мати Сержіо, Лючія, спочатку дещо насторожено прийняла наречену сина, та познайомившись з дівчиною ближче, вона всією душею полюбила її, і випромінювала своє захоплення настільки, наскільки дозволяло її аристократичне виховання.

Сержіо не зводив очей від молодої дружини.  Анна скрізь відчувала його погляд, і від цього їй хотілось прискорити час, аби з приходом ночі,  сховавшись в темряві від зайвих очей, вона змогла насолодитися коханням.

Дівчина немов літала на крилах щастя,  і тільки єдина думка отруювала ці неймовірні відчуття, — розуміння того, що вона  лише додаток до дідових акцій, в той час, як сама вона була шалено закохана в свого шикарного чоловіка. Чи то в її закоханих очах, чи то насправді, але їй він здавався найкращим, найгарнішим чоловіком на весільному бенкеті. За час урочистостей вона не раз спостерігала, з яким бажанням дивилися на нього жінки, що були запрошені на весілля, і це викликало спалахи  ревнощів.

Анна вирішила, що буде боротися за його кохання. Зробить все можливе, аби стати для нього єдиною жінкою на світі. А поки що буде задовольнятися тим, що є  — “Серж хоче мене, і це вже немало”, — так думала дівчина в день одруження.

І це дійсно немало, і те, наскільки шалене його бажання, Анна змогла впевнитися в ту ж ніч. Вони обоє не стулили очей, і світанок зустріли поцілунками і ласками, котрі дарували одне одному.

Після пристрасті, яка спалахнула між ними в бібліотеці Арнотті, Анна думала, що кращого нічого вже й бути не може, але з кожним разом Сержіо доводив їй, що нема межі насолоді, відкриваючи для неї все нові горизонти відчуттів, які тільки можуть існувати між чоловіком і жінкою, щоразу занурюючи в незбагненні, живильні глибини екстазу. Анна з особливою ніжністю і теплотою дивилася на чоловіка. Тепер вона його дружина і ніщо в світі не завадить їй полонити його серце так само, як вона вабить його тіло.

До цього часу жінці не вкладається в голові як вона могла бути такою наївною і сліпою. І правду кажуть кохання сліпе. Всі її дівочі ілюзії розлетілися в друзки, боляче впиваючись уламками в довірливу душу. Італієць не змінив свого відношення до неї ні через день, ні через тиждень, ні через місяць —  він був все таким же холодним і байдужим, і тільки ночами перетворювався із елегантного непробивного сеньйора в шаленого і пристрасного коханця. Анну щоразу охоплював відчай від таких гойдалок: вдень він поводив себе з нею, як сторонньою людиною, а вночі як з найкоханішою і найдорожчою жінкою в світі.  Вона не могла зрозуміти, яким же справжнім був Сержіо Арнотті.

Дещо приглушений шум вирвав жінку з роздумів про минуле. Втираючи сльози, що виступили з очей, Анна глянула в вікно. Побачивши синє ferrari чоловіка, серце здається підскочило з радості, та в ту ж хвилину і впало, коли вона зрозуміла, що приїхав він не сам. Із авто метеликом вискочила його коханка. Працівники, що знаходились неподалік, були в захваті  від несподіваного приїзду господаря. Анна всією душею бажала, щоб він погляд наверх, туди, де вона стояла, хоч якось продемонстрував свою цікавість до неї, але він навіть не глянув в її бік. Вся його увага була прикута до Каміли Неро, яка тримала його під руку і час від часу підіймала на нього свій бездонний погляд, розмикала свої повні губи, обіцяючи неземну насолоду.