Розділ 7

Коли  наступного  ранку  за  сніданком  Серж  незворушно  сказав,  що вони з Анною  ввечері  підуть в  театр  і  на вечерю  їх чекати не варто,   дівчина  мало не задихнулась  від  обурення.  Цей  італієць  занадто  багато собі  дозволяє!   Вони ні про що подібне з ним не домовлялись.   Після  того  пристрасно божевільного  поцілунка  вона вирвалась  з обіймів  Сержіо  і  втікала,   куди  очі  дивляться.   В  той  час  більш нічого  розумнішого  в голову  не прийшло.   Їй зараз,   як ніколи,  потрібно  зберігати  холоднокровність,  бо ситуація  виходила  з-під  її впливу,   а  до такого  Анна  не звикла.   Вона  була впевнена,   що  відмова  засмутить  непробивного італійця,  і він  залишить  її  в  спокої,  забувши  про кляті акції,  або ж  знайде інший  спосіб їх отримати.   Та тепер  стало  зрозуміло,  що він  і  не  збирається   відступати,  очевидно –  причини,  що спонукають  його  до  цього  шлюбу  набагато  глибші,  ніж здаються  на  перший  погляд.  Здавалось,   він  твердо вирішив  завоювати   прихильність  Анни.  Та,  на  власний  сором,  вона відчула,  що  готова  скласти  зброю  і  стати  дружиною  Сержіо  Арнотті,   та  цього не варто було робити,  хоча  б  із  принципу.

    – І куди ж ми підемо? — поцікавилась Анна,    сівши поряд з ним.  Чоловік впевнено вів авто,  так ніби все життя  їздив   їхнім  штатом  і знав тут  всі дороги.    Анну  трохи дратувала його  самовпевненість,  та вона  вирішила тримати емоції при  собі.

   – Я маю надію,  що  ти   візьмеш  на себе, – весело озвався він, –  я ж тут нічого не знаю.   Коли ми поїдемо до Італії,   я  з задоволенням стану гідом в цій чудовій країні, а поки що справа за тобою.

Анна не знала,  що відповісти.  Він  видумав цей похід в театр,  а  виходить,  ніби  це  вона запросила його.   Анна не на жарт розізлилась – він  виставив її дурепою!  В неї,  як на зло,  з голови вмить вилетіли всі  театри міста.   Дівчина, мов у гарячці, почала згадувати, куди і з ким ходила,  але все дарма.  Звичайно,  тепер він вирішить,  що  вона  безвилазно  сидить  в майстерні і  строчить свої сукні,  нічим більше не цікавлячись!   Та несподівано її осінило: “Повітряні замки”!   Один  з  її  приятелів  в  коледжі  всерйоз захопився драматургією  і  навіть  співпрацював  з невеликим  непрофесійним  театральним колективом.  Вони грали в  підвалах,  складських  приміщеннях,  беручи чисто символічну плату.   Їхніми  глядачами були  друзі, родичі,   просто знайомі.   Анна  якось  теж  відвідала їхній спектакль,  і  їй неймовірно сподобалась і п’єса,  і атмосфера,  що  панувала в залі.   Для  Сержіо,  який виріс в  світській  італійській родині, –  Анна  добре  уявляла   їхні методи виховання,  буде корисним поринути  в  таке  середовище,  щоб зрозуміти, наскільки вони різні,  аби  співіснувати поруч.  Анна уявила елегантно одягнутого пана поруч з собою в напівтемному підвалі торгового центру і мимоволі усміхнулась.  Він стовідсотково буде некомфортно почувати себе в цьому місці,  а це саме те, що їй треба. Нехай би вже він швидше їхав в свою Італію і не бентежив їй  душу своїми загадковими посмішками і побіжними дотиками.    Вона відчувала,   що не  зможе  довго  опиратись своїм бажанням,  якщо він і надалі буде обволікати своїм магічним поглядом.

   Сержіо не видав ні звуку, коли вони  лишили автівку на  паркуванні біля  кінотеатру і рушили в бік  залитого вогнями торгового центру.   Анна теж мовчала,  мабуть, через страх  розмови про щось небезпечне для її самовладання.

   Він скоса поглядав на дівчину, яка бажаючи знівелювати враження про першу зустріч, постаралась від душі. Єдине, що залишила незмінним – розпущені по плечах каштанові локони,  класична чорна сукня змінила яскраву спідничку, а черевички на невисокому підбору підкреслювали витонченість ніжок.   Анна знала, що вродлива,  і навіть проти власної волі насолоджувалась захопленням,  що бачила  в очах Сержіо.  Вона б, можливо, і хотіла б не звертати на це увагу, та  жіноче марнославство приглушило на деякий час її неприборкану гордість і ненависть до цього зарозумілого чоловіка.

   – А  куди  ми,  доречі, прямуємо?   За покупками? – нарешті озвався італієць,  коли вони підійшли до дверей центру марнотратства.

  Анна переможно посміхнулась… вона вже ж змусила його задати питання!

   – Мій знайомий захоплюється театром. Мені здалося  вам буде цікаво подивитись щось незвичне.

   – Аматорський спектакль? – Сержіо зневажливо підняв брови,  але Анна цього вже не бачила, так як відчинила двері і зайшла всередину.  Вона не пішла в бік бутіків, а повернула до непомітного коридору, італійцеві не залишалось іншого виборі лише як іти слідом за нею.  Дівчина підійшла до стінної шафи і постукала три рази. Через хвилину шафа відчинилась і перед ними постали неосітлені східці, що опускалися глибоко донизу,   і чарівна китаянка,   що відкрила їм,  з неприхованим  захопленням вирячилась на італійця.   Він навіть бровою не повів, стійко витримавши хвилю обожнювання,  а Анна відчула легкий напад ревнощів, – так, мабуть, зустрічають його жінки, де ю він не опинився, дуже вже він гарний,  аби лишатись непомітним.

   Вони обережно спустились донизу,  Сержіо легенько підтримував Анну в пітьмі,  і вона чехвостила себе на чому світ стоїть  за те,  що  до оскомини хотілось притулитись до нього тісніше,  вдихала його запах  і  мріяла,  аби цей шлях не закінчувався ніколи.  Та все в житті коли-небудь закінчується, і ось в цю мить їхнім поглядам відкрився  невеличкий затишний зал, невисока сцена з оксамитовою бордовою завісою, крісла різних розмірів і фасонів, і така ж різномасна публіка.   П’ятеро довговолосих парубків окупували останній ряд, і сеньйор ледь чутно хмикнув глянувши на їх розтріпані бородаті обличчя.  Поряд  з ними  сиділа  доволі пристойна дівчина і голосно сміялась над жартами очкарика, що  сидів з протилежного боку зали і розважав її своїми розповідями,  незважаючи на те, що доводилось кричати мало не на всю залу.   Анна усміхнулась,  коли  помітила  здивований вираз обличчя італійця.