От для чого він тут треба?
Я ж не піду на цей фарс…
Треба підібрати час
Слушний… як же це ганебно.
Він це ж зовсім несерйозно…
Я ж не діловий контракт…
Ну, скажи, чи можна так?
Це ж якось взагалі безбожно.
Ну, люба, досить опиратись!
Він вирішив за вас обох –
Сьогодні він тут цар і бог…
А він бажає цілуватись)
– Так швидко? – Злам темних брів, весь його витончений і владний вигляд, напевно, повинен був налякати дівчину, але не спрацював – Анна була не з лякливих.
– Недостатньо швидко, на мою думку. Двері, ви знаєте, де. – Холодний тон дівчини не викликав в італійцеві потрібні враження. Здавалось, що спроби Анни його позбавитись, веселили сеньйора.
– Я не збираюсь нікуди йти, поки ми не обговорим деякі деталі мого візиту. Я маю на увазі бажання вашого дідуся. Він – самотній старий чоловік, що живе далеко від своєї родини, його можна зрозуміти. Найменше, що ми можемо зробити для нього, це обговорити всі “за” і “проти” його пропозиції, навіть якщо ми вважаємо, що це нісенітниця. Тож, пропоную обсудити це за чашкою кави. Здається, сюди? – Він махнув рукою в бік сходинок, що вели на другий поверх.
Анна намагалась ігнорувати його, вона мало не примусила язик, щоб не вихлюпнути йому в обличчя всі образливі слова, які підказувала їй половина її італійської натури. Було б цікаво спостерігати, як відреагує цей вихований сноб на всі ті епітети, якими вона крила його в думках. Та Анна лиш мовчи дивилась услід, коли він повільно підіймався східцями.
Виходить, він теж вважає плани дідуся безглуздими? Тобто, він проїхав таку відстань, аби підбадьорити старого родича, котрого бачив лише раз в юності, заради поваги? Італійці до жаху ввічливі, – подумала Анна.
Та всі думки вилетіли з голови, коли вони ступили в її житло. Двері відчинялися одразу у вітальню, де горів торшер. В вітальні, як завжди, панував затишний кавардак, та як тільки Сержіо ввімкнув верхнє світло, кімната перетворилась в бомжацьку нору, а він, в центрі всього цього безладу, був втіленням бездоганності. Анна почервоніла від сорому, вона хворобливо відчула в цю мить і безглуздість свого вбрання, і неохайність кімнати, але змінити щось було вже занадто пізно, тому квапливо спитала:
– Кави?
І мовчки рушила босими ногами в бік маленької кухні, стараючись оминати журнали і рекламні брошури, розкидані по всьому домі, і фіранки, які порада, і робочий одяг, який скинула, збираючись на вечерю.
Коли вона працювала над новою моделлю, процес так поглинав, що вона забувала про все на світі. Та хіба ж це поясниш такій гордовитій людині, в якої, мабуть, армія
прислуги тримає будинок в ідеальній чистоті? На щастя, кузен не попхався за нею на кухню, бо тут було ще гірше, ніж у вітальні: порожня бляшанка з-під квасолі, розкидані пакетики від солодощів, розсипний цукор – це все що лишилось від її сніданку. В раковині гора немитого посуду, на підвіконні на палець пилюки… Добре, хоч каву пристойну має! Господи, присягають, якожен день буду прибирати, аби тільки Сержіо нічого не сказав, – молилась Анна.
Коли вона зайшла, несучи каву, Сержіо стояв спиною до неї і роздивлявся світлини в темних рамках, які виділялись на фоні світлих стін. Відсунувши вбік вазу з зів’ялими квітами, вона поставила тацю на столик перед диваном, випросталась і на мить затримала дихання.
Ну, що ж, пора починати, чи правильніше, закінчувати з цією дурнуватою ідеєю діда.
– Значить, ви теж вважаєте, що ідея діда з нашим одруженням божевільна, – чи то запитала, чи то ствердила Анна.
Він повільно обернувся.
– Не зовсім так. – На його обличчі жодних емоцій. – Я скоріше припустив, судячи з вашого зовнішнього вигляду. – І Сержіо виразно окинув її з голови до ніг. – Самі подумайте, хіба б я їхав в таку далечінь, якби дійгтак думав? – Підійшов він до столика з якоюсь лінивою грацією і спитав: – Я наллю каву чи на правах господині це зробите ви?
Анна не звернула увагу на його питання, бо в горлі раптово пересохло, – з ним буде ще важче, ніж з дідусем. Судячи з його поведінки, з того часу, як вони лишилися наодинці, вона була впевнена, що його приїзд сюди – не більше, ніж візит ввічливості, і він хотів з нею одружуватись так само, як і вона йти за нього заміж. Тепер виявляється, що вона помилялась, а дідусь абсолютно правий. Не райдужні перспективи раптом відкрились… Хоча, не такі вже й жахливі, бо ж хто її змусить вийти заміж проти волі?! А от з цим в неї дійсно проблеми. Ще зранку вона голова була битись об заклад, що й півгодини не витримає з цим італійським божком, а зараз відчувала, що ладна лишитися з цим чоловіком в своєму будиночку хоч до кінця життя.
– Судячи з вашого мовчання, вам байдуже… Я маю на увазі, хто наллє каву. Дивне задоволення було чутно в його голосі, а губи торкнула легка посмішка.
Очі дівчини мимоволі широко відкрились, коли вона глянула на його повні чуттєві губи, і враз стало спекотно. Тиша тиснула, ніби підштовхувала їх все ближче й ближче, і порятунку від цих відчуттів не було. Анна з полегшенням видихнула, коли він повернувся назад, до столика.
Сержіо взяв склянку, сів в кутику і витягнув свої довгі ноги. Кожен його рух був сповнений прихованою чуттєвістю, і від цього дівчині знову стало важко дихати, і вона вкотре поно'сила на чому світ стоїть.
Він же провів рукою по порожньому місцю поряд і м’яко мовив:
– Анно, чому б нам не поговорити спокійно?
Вона відмахнулась від запрошення, охопила себе руками і вперто відповіла:
– Нам нема про що розмовляти. Нехай знає, що вона не налаштована відступати. Спокусливою була думка сісти поряд з ним, притулитись до нього всім тілом, але цього не можна робити в жодному випадку, бо це було надто небезпечно, так як в безпосередній близькості від цього чоловіка Анна втрачала рішучість і могла погодитись на все, що він запропонує.