Розділ 5

– Анна, Сержі, завжди знала,

Де й звідкіля її коріння,

Хоч була завжди самостійна,

Та мову з радістю вивчала…

Але крові англійських предків…

В мені  тече не так вже й мало,

Я народилась тут, й зростала…

Американка я… конкретно…–

Він поглинав її очима, 

і на такі слабкі протести,

Примружив очі – посміхався 

піднявши правий кутик губ,

А в Анни знову зуб на зуб

Від погляду не попадав, 

бо він немов торкався

Душі, і погляд свій відвести

Вона вже більш не намагалась...

– Сеньйор Сантано говорив,

В вас темперамент італійки,

Он у очах запалу скільки…–

Немов вона – найбільше з див…

Всю вечерю, мов на голка’х

Просиділа бідна Анна…

Дід тут видав впопихах:

– Запроси на каву пана…

    – Я вивчала італійську з дитинства – на вимогу дідуся і бабусі. – Вона допила свій бокал і несподівано відчула себе вільніше, вже більш схожою на звичну Анну Арнотті. Ситуація, в якій опинилася дівчина здавалась дивною, але тим не менш, надвичайно збуджуючою. Ну, яка жінка не відчула б себе дивно, якщо сидячи навпроти запаморочливо сексуального чоловіка і відчуття були такі, ніби до неї під’єднали електричні дроти, аби пропустити тілом ток, саме так вона відчувала себе поряд з цим сеньйором. А те, що він приїхав сюди заради того, щоб добре роздивитись її і вирішити, чи буде дівчина для нього бажаною дружиною, зараз Анну дивно збуджувало в ці хвилини, хоч раніше дуже дратувало. Вона уявила, як він її безсоромно цілує, і ледве вголос не застогнала, та саме жахливе те, що в очах Сержіо побачила насмішку і розуміння того, як він на неї впливає, і від цього почервоніла від сорому ще більше.  Здавалось, цей чоловік, читав її думки, і сховатись від цього не мала можливості, тому змушена терпіти ці тортури.

    – Наша дівчинка завжди знала, де її коріння, – додав Сантано з гордістю фермера, що з гордістю демонструє покупцю найкращу зі своїх породистих теплиць.  До власного здивування, замість того, щоб розсердитись після його слів, Анна тільки ледь усміхнулася,  спостерігаючи за бульбашками шампанського, загодя наповненого Сержіо.

   – Англійської крові в мені не менше італійської, хоча я відчуваю себе справжньою американкою, адже тут я народилась і виросла, – засперечалась вона, відчуваючи, як від пожирає своїм шоколадним поглядом, і відчула неймовірне піднесення.

     Італієць  відхилився назад, спершись на спинку крісла, примруживши очі він уважно роздивлявся Анну: і сяюче, каштанове волосся, і вражаюче світлу, ніби порцелянову, гладеньку шкіру, гарної форми грудей, і гарне личко, – красу її не міг приховати ні зухвалий макіяж, ні цей безглуздий одяг.  Обличчя Анни вкотре засяяло яскраво-червоним, коли він повільно мовив: 

   – З вашим відтінком обличчя і граційністю ви схожі на справжню венеціанку. Сеньйор Сантано розповідав мені, що і за темпераментом ви справжня італійка, яка не має нічого спільного з англійською флегматичністю чи американською байдужістю.

   – І ви маєте надію приборкати це, сеньйор? – легковажно ризикнула спитати Анна, зблиснувши зеленими очима з-під густих довгих вій, в легкій посмішці привідкривши зубки, наче разок перлового намиста, сподіваючись в душі, що її питання виштовхне цього самовпевненого мужчину з колії, і він нарешті сканер маску, й перестане дивитись на неї так звабливо.

    – Я в цьому не сумніваюсь, і з великим задоволенням.

Його голос наповнив її уяву яскравими образами. Шлюб з цим чоловіком, щастя, дароване ним… Його губи на її вустах, його худорляве гаряче тіло, і вона в полоні його рук… він вимагає, бере, володіє дарує… Рай на землі, невичерпне джерело насолоди.

Хотілося до неможливості дати йому те, чого його очі так жадібно просили в цю мить, а потім попросити ще і кохати його вічно. Вона не могла відвести від нього очей, він немов зачарував її, перетворивши кров на магматичні лаву,  заповнив її  ниючим бажанням.  Анна майже не чула про що розмовляли чоловіки, поглинута внутрішньою  боротьбою з сексуальністю Сержіо і власними бажаннями.

Через деякий час Сантано Арнотті повільно піднявся, і явне задоволення чулось в голосі старого, коли він мовив: 

– Прошу мене вибачити. Я вже стара людина і мені хочеться спокою. Я дуже стомився за день і маю бажання раніше піти відпочивати. Але я я не маю права нав’язувати свої правила вам, молодим. Анно, чому б тобі не показати гостю свою майстерню і не пригостити кавою?

  Саме це їй і було потрібно, і в той же час зовсім не потрібно.  Вона хотіла лишитись з ним наодинці, але це лякало її до неможливості.   В тім, що стосувалось Сержіо Арнотті, вона не могла довіряти собі, та тим не менш перспектива побути з ним наодинці набувала реальних обрисів, манила і збуджувала.

 Сержіо теж піднявся і заговорив з дідом навмисне стишивши голос.  Анна намагалась не звертати на них уваги, бо коли вона дивилась на італійця, слухала його мелодійний голос, її серце починало керувати розумом і наполегливо вимагало його обіймів, а вона зараз, як ніколи, потребувала холодної розсудливості, аби виплутатись з цього безглуздого становища, в яке її загнала ділова забаганка. Їй конче необхідно зберегти здоровий глузд, аби сказати Сержу, що не варто витрачати свій дорогоцінний час на неї, бо цей шлюб – повна дурня, і так чинити, це щонайменше, виставити себе несповна розуму. Та все ж…

  Вона безжально розчавила в душі зрадливі думки про те, як легко покохати цього чоловіка і потім насолоджуватись, живучи з ним, бо ж він приїхав соди, щоб одружитись з нею. Від цієї думки солодко затріпотіло серце, але Анна осмикнула себе – витати в фантазіях було не в її характері. Прийшла пора зробити хоч щось, щоб зупинити цю маячню. Відклавши в бік серветку, вона ввічливо мовила:

    – Агата принесе вам каву, сеньйор, я попрошу її про це, ідучи в свою кімнату. На жаль, я теж змушена відкланятись, дідусю. Я впевнена, що наш гість не має ні найменшого бажання іти дивитись мою майстерню.