– Ти мене не чуєш внучко?–
Сантано їй, – кому я це все кажу…?
Скоро вибереш обручку…
– Що ти кажеш, любий? Ну…
Стояла Анна поряд з дідом,
В думках перебирала згадки,
А дід грів кості під каміном,
Чекаючи, коли ж уже нападки
Посилаються із боку внучки,
Бо ж дивно, що вона спокійна,
Лиш бігають нервово ручки,
По гранях й завитках каміна.
– Я сказав йому, ти будеш згідна
Бути Сержу за дружину…
– Що ти кажеш? Мати рідна..!
…За яку таку провину?
І коли ти тільки встигнув…?
За спиною плів… тенета…
Немов телицю, – не людину…
А у думках: “Ну, буде вам вендетта!”
– Він відмовився, напевно?
Пояснив, що це дурниця?–
Запитала Анна чемно,–
Я ж бо жінка – не теплиця…
– Ні, він навпаки, згодився
І запрошення прийняв…
Він же не дурним вродився,
Раз Карло бізнес передав,
Хоча ще сам, як бик здоровий,
То ж міг біля керма стояти
Ще довго, а син не ґоноровий –
Згодиться буде за дружину мати
Тебе, і акції мої в додачу…
Не дурень він – тобі скажу…
– То, певно, я нічо’ не значу
Для нього…і вантажем до акцій йду?
– Ой, Анно, досить драматизму,
Ти розумна й дуже гарна…
Глянь крізь оптимізму призму…
Я вірю – станеш ти кохана…
– То коли жених приїде?
Вже чекаю з нетерпінням…
А думках єхидно: “Рідний,
Полетить в тебе каміння
Моїх вигадок зухвалих
Так, що будеш ти не радий…
Знаєш, я таких нахабних
На місце ставлю легко й…радо…
– Сьогодні вже повинен бути
Під вечір… тут, на нашій фермі, –
Та дід не міг ніяк збагнути,
Де підстуд, бо не вірив вперто,
Що Анна з цим усим змирилась,
І щораз думка закрадалась,–
Щось внучка не заметушилась,
Не може бути, щоб здавалась
Так легко.. ні, ніяк не схоже
На неї, бо вона не звикла
Коритись, і завжди вороже
Сприймала все, навіть з криком,
Що нав’язати намагались
Їй власну думку, а вже дії,
То навіть і не розглядались –
Без зайвих слів, і без надії…
Тому напружився Сантано,
Бо щось таки планує Анна…
Та щось підозрювати рано,
Хоч певен – вона має плани…
– А сказать про все раніше
Ти не міг мені звичайно?
– Ні, не міг, бо ти, скоріше,
Втекла б в світ за очі, негайно…
І вже була б до цього часу
Десь на шляху до Гватемали,
А я не мав би більше шансу
Родину об’єднати вдало…
А Анну тіпало, мов грушу,
Хоч була спокійна зовні…
“Я якось пережити мушу, –
Це сватання усе ж умовне…”
– Чекайте,– думала, влаштую
Я вам оглядини чудові!
І так із вами пожартую,
Враз всі скасуєте умови!
За робою в майстерні
Години швидко пролітали…
Що їде в гості “наречений”
Забула… благо, нагадали…
Про це їй вже після прильоту
Звістив від діда посланець,
І Анна, кинувши роботу,
Пішла збиратись, мов під вінець…
Посланце’м дід передав,
Щоб з’явилась внучка Анна в дім
Великий на вечерю, і наказав,
Аби достойно вона вела себе у нім…
– Ха! – не втрима’лась від сміху…
І в думках: “ага, ...достойно…
Влаштую вам… й собі на втіху…
Ось тільки -но зберуся, щойно…
Перед дзеркалом усілась:
Гарна… шкіра ніжна, чиста,
Мов перлинки із намиста
Зубки в усмішці відкрила…
Стан тоненький, чорні брови,
Погляд карий з зеленавим,
Ніби тягне у болото, із лукавим
У очах… поміж іншим, без отрави.
Носик ледь задертий вгору,
Ніби каже: ґонорова… губки – персик…
В декольте звичайний хрестик,
Груденята…до фігури саме в пору.
По боках спадають коси –
Хвилями, мов водоспадом
Шоколадним... в пеклі з чадомі
Відблиски, неначе роси…
Дід, звичайно, розізлиться
На таку самодіяльність…
Жених подумає: “бездарність
Вона… чи може просто кпиться…
– Він був би тобі чудовим чоловіком…. Я розмовляв з Сержіо телефоном два тижні тому і запропонував з’єднати дві гілки нашої родини шлюбом між вами.
Тиша. Жахлива тиша. Можна було почути, як ті’кає великий старовинний годинник в вестибюлі. Анна відчула, як кров вдарила в обличчя. Це не складалось ні в які рамки! Якщо її обурила лише одна його думка, щоб одружити їх, а звістка про те, що старий вже і розмовляв з “женихом” про це, по-справжньому збісило дівчину. Хто йому дав право виставляти її посміховиськом перед усіма родичами, не отримавши її згоди?! Анна знала, що дід звик досягати свого, але чинити таке з рідною внучкою заради купки акцій – це не складалось в голові.
– Що ти зробив? Цього не може бути! Я не вірю тобі! – Анні в цю мить хотілось вхопити вазу, яка стояла з правого боку каміну і рознести всю вітальню. – Як ти міг про щось домовлятись, не порадившись зі мною?
Потім здоровий глузд взяв верх над емоціями і дівчина зрозуміла, що кричати немає сенсу, бо дід вирішив іти до кінця. Та Серж теж молодий і він має розуміти, що ніяких відносин між ними не може бути. В крайньому випадку в світлі сьогоднішніх подій.
– Дідусю, але ж Серж відмовився, так? Він пояснив тобі, що це повна нісенітниця?
– Ні, якраз навпаки. Він погодився на мою пропозицію приїхати і познайомитися з тобою, а потім обсудити справу детальніше. Як я вже тобі казав, у нього діловий склад розуму. Він зовсім не дурень, щоб відмовитись від такої щедрої пропозиції. Ще б пак! Отримати тридцять відсотків акцій і тебе на додачу! – Сантано глипнув на Анну оцінюючим поглядом, але швидко відвів очі, вгледівши, як її брови загрозливо насупились. – Так що, можливо, ми найближчим часом зіграєм весілля. Хіба б ти не хотіла поїхати в прекрасну Італію? Тобі там сподобається, – від незворушно протягнув Анні чашку, не звертаючи увагу на лють, якою горіли її очі. – Налий ще, будь ласка, чай надзвичайно смачний.