Розділ 2

Сидів Сантано мовчки довго

Й нарешті вимовив: “Сім’я –

Це те, що найдорожче з того,

Що людям  піднесло життя…

Ти надто молода ще, Анно,–

Не  розумієш все  сповна…

Ніщо дорожчим більш не стане,

Окрім сім’ї… лише вона…

Важливішим ніщо на світі

Не буде за міцну родину

Там, де обіймів теплі миті:

Дружини…,чоловіка, сина…

Історію життя й кохання діда

Вже чула Анна безліч раз…

Лишивши дім, і на край світу

Подалі їхав  від  образ…

А все тому, що старший брат

Отримав в спадок більше акцій…

Сантано, звісно, був не рад

Від батькових інсинуацій…

Та злість ніколи і нікого,

Ще до добра не довела…

Недобрий жарт вона й для нього,

І для Сантано принесла…

Бо ж зачепили його гордість,–

Йому, аж сімдесят відсотків…

За що? – мовляв,зі всіх потоків

Йому лиш тридцять, де їх совість?

На побігеньках в брата бути?

Ну ні, він вказувать не буде.–

Так міркував собі Сантано, –

Та й взагалі, що скажуть люди?

Отож, якось… вже після сварки

Чергової, бо їх було немало…

Сантано, взявши в руки карту,

Він тицьнув пальцем, де попало…

Зібрав таке-сяке лахміття

Та й у туманний Альбіон 

Подався із попутним вітром,

Поки ще шлях без перепон…

Там вліз Сантано в “темні справи”

І ледве вибравшись з лабет

Біди…(тут брат все справив)

Він зрозумів – життя не мед…

Але додому не вернувся,

Бо геть коритися не звик,

І тільки -но халеп позбувся,

З радарів брата знову зник…

Одного дня квиток на лайнер

Купив, тай через океан

Чкурнув так, наче в небі планер

Здимів на  острів Юкатан.

А звідти все до штату Юта,

Здолавши чималенький шлях.

Так скинув він родинні пута,

Лишивши їх хіба в думках…

Роки, наче день пройшли…

Там він стрів свою Марі:

Шлюб, народження доньки,

Ферма, праця на жарі:

З занедбалої фазенди

З часом він зробив цукерку,

Погасив кредит й проценти

Бо з народження був впертим.

Донька за цей час з непосиди

Перетворилась у панянку:

Краса і розум, аж завидно

Було чоловікам навколо, і бранку

З них кожен, хотів собі в дружини,

Вона ж кохання лиш чекала…

І якось, сонячної днини

Зустрівся той, кого плекала

У своїх мріях таких щирих,

Що Бог, мабуть, почув оте бажання,

Й одного дня за сотні милей,

Послав їй трепетне кохання…

Від нього народилась Анна –

Маленька пташка-щебетушка…

Не знала лиш, що надто рано

Осиротіє…і якось скрушно

Своїм думкам вона зітхнула.–

Це з розповідей пам’ятає…

Ні, й епізода не забула,

Бо ж  часто дід  розповідає…

А Сержіо…– це власні згадки,

Що в пам’яті навік зостались,

Коли загинули мама й татко…

Ці родичі…з ним приїжджали… 

Було в той час їй вісім років,

Йому, мо', десь шістнадцять літ:

Сережка в вусі…її від кроків 

Його… кидало в холод й піт.

Вона ж була тоді маленька,

А він ще надто молодим,

Та вже в той час їй, ніби в жменьку

Й за комір лід з поглядом тим…

То що ж чекає Анну? Чи згодиться вона 

вийти заміж за свого троюрідного брата, 

щоб з'єднати, колись втрачені родинні зв'язки, 

як думаєте?)  

Тихої всім ночі, спокійних снів без сирен.

Ось, на тобі, – знову повернулись туди, звідки почали! Все, чим вона була пожертвувати заради діда, йому не потрібні.  Такої неприємної розмови вона не мала з дідусем навіть тоді, коли повернулась під ранок не попередивши його, що затримається у подруги на день народження.  Зараз ця тактика, – ходити околяса, не спрацювала, і мабуть, треба сказати прямо, що ця вигадка віддати її заміж за сина племінника, тобто троюрідного брата – повна дурня. Доведеться бути різкою у висловлюваннях, хоч вона дуже цього не хотіла, але іншого виходу не бачила.

    — Дідусю, мені здається, твоя пропозиція настільки безглузда, що вона не варта уваги. Повір мені, я кажу це не із впертості, а тому, що дійсно так думаю, – відповіла вона з обережністю, бо ж і дід мав також запальний характер. – Давай обговорим якусь іншу тему, наприклад, погоду.  Ти тільки поглянь, яка чудова осінь за вікном!

     Анна струснула головою, від чого блискуче каштанове волосся ніби  водоспадом застуменіло по плечах. В вітальні було неймовірно спекотно.  Лише середина вересня, навіть на вулицю можна виходити без верхнього одягу, а в кімнаті горить камін, бо італійська кров Сантано Арнотті потребувала багато тепла, незважаючи не те, що він вже більше півстоліття жив в холодній Юті.

     Його  запалі  очі уважно  слідкували за  внучкою, але щось казати він не поспішав.   Намагається знайти слова, аби змусити мене погодитись, – подумала Анна.   Все марно, хай би як  не прикрасив свою ідею, та  якщо  вона  безглузда,  розумною  не  стане,  як  її  не  піднось.  Вона нізащо не погодиться, бо це означає – переступити  через  себе, відмовитись від усього, в  що вона вірила.   Вона  сучасна  дівчина і сама вибере  собі  супутника  для  життя!.

     – Сім’я, –  вся  справа  в  сім’ї.   Ти ще  надто  молода і  не  розумієш в повній  мірі значення цього слова….   Забудь на декілька хвилин про акції…, вони  важливі, але не так, як родинне коло.   В житті  дуже важливо  мати підтримку, а це  може дати  лише  надійна і любляча сім’я.

     Анна  стільки разів вже чула історію Сантано, що вивчила її напам’ять…  Як дідусь обурився, потім розлютився, коли його старший одружений брат отримав сто відсотків акцій сімейного бізнесу Арнотті, тоді як йому перепало лише тридцять, – гордість його була спаплюжена.   Невідомо було, чим керувався його батько, коли вирішив так поділити спадщину між синами.  Рікардо керував усім, одноосібно приймав рішення, вказуючи брату, що робити. Сантано не міг і не хотів з цим миритися, він постійно сперечався, йдучи проти влади брата, і якось після особливо бурхливої сварки, коли італійська кров особливо вирувала в ньому, Сантано зібрав лахи і подався з країни.