Глава 29

Солейна поспішила до виходу. На вулиці морозне повітря одразу щипнуло за щічки, а холод проник під тканину сукні. У далині промайнув Лісар. Сидячи верхи на коні, він швидко віддалявся від маєтку. Дівчина заховала обличчя у долоні:
— Це катастрофа! Я не встигла нічого йому пояснити.
— Не хвилюйся, завтра ми навідаємося до нього з візитом. Впевнений, за ніч емоції охолонуть і він заспокоїться.
— Ти поїдеш зі мною? — від здивування брови Солейни поповзли доверху. Ронар підтвердив свій намір легким кивком:
— Так.
— Я думала тобі не подобається Лісар, — Солейна недовірливо зіщулила очі. Не вірилося, що Ронар допоможе все пояснити та підтвердить, що між ними нічого немає.
— Не подобається, — чоловік кивнув. — Але це не я маю бажання виходити за нього заміж, а ти. До речі, чому він? Чому ти обрала його?
Солейна на мить застигла. Вона ніколи не задумувалася над цим. Все сталося саме собою. Батько пообіцяв допомогти зняти прокляття і дівчина погодилася. У місті Лісар завидний наречений, з аристократичної сім’ї та гарно вихований. Вродливий, розумний, веде цікаві розмови. У нього закохані майже всі дівчата у місті й Солейна не стала виключенням. Від хвилювання вона стиснула губи.
— Ми бачилися на балах. Він завжди був галантний, приязний, а потім несподівано приїхав до нас з візитом. Після чаювання він запросив мене на променад. Дізнавшись про нього більше, я зрозуміла, що він мені не байдужий. Коли Лісар попросив моєї руки у батька, то він запитав мою думку. Звісно, кандидатура Лісара йому підходила і я погодилася.
— І це все? Ти погодилася вийти за нього заміж тільки через галантність? — Ронар розсміявся. — Я теж можу бути галантним. А де пристрасні поцілунки, від яких підкошуються ноги, гарячі дотики та запаморочливі обійми?
Щоки Солейни спалахнули від сорому. Добре вихований Лісар не здатний на такі неподобства. Вона гордовито задерла голову:
— Лісар пристойний джентльмен і він ніколи не дозволяв собі зайвого.
— А це не зайве. Якби у мене була наречена, то я б не стримувався від поцілунків з нею.
Ронар поклав долоні на талію Солейни та різко притиснув дівчину до себе. Не давши можливості усвідомити, що відбувається, затулив її вуста вимогливим поцілунком. Він цілував напористо, міцно, наче боявся, що у будь-яку мить поцілунок перерветься. Солейна стояла, мов вкопана і вперше зрозуміла про що говорив чоловік. Її ноги справді підкошувалися, а від гарячих дотиків паморочилося у голові. Замість того щоб відштовхнути його, дівчина відповідала на поцілунок. Плавилася від його дотиків і хотілося ніколи не припиняти це божевілля.
З тераси донеслася метушня й це миттю протверезило Солейну. Вона різко відхилилася від Ронара й кинула боязкий погляд на двері, які щойно зачинилися. Хтось бачив їхній неприпустимий поцілунок і зайшов до маєтку. Дівчину кинуло в жар. Вона доторкнулася пальчиками до своїх вуст, котрі ще горіли від поцілунку.
— Що ти наробив? Хтось нас бачив і тепер моє весілля опинилося під загрозою.
— Твоє весілля опинилося під загрозою, бо ти не щира з Лісаром. Чому одразу йому про все не розповіла?
Солейна опустила руку. Вона не наважилася зізнатися про прокляття. Гадала, Лісар боятиметься одружуватися з нею, а виявилося, що воно зовсім не діє. Ронар же живий та здоровий. Дівчина насупила брови:
— Тебе це не стосується. І взагалі, ти ж бачиш який він ревнивий. Ти дозволяєш собі зайве. Ти не маєш права мене цілувати.
— Чому? — Ронар вдав здивування. — Офіційно я твій чоловік.
— Ми анулюємо цей шлюб. Через місяць, мітки послабнуть і…
— Мітки не ослабнуть, — підвищивши голос, Ронар поспішно перебив її. — Хіба не розумієш, що нам обом далеко до байдужості?
Солейна важко видихнула. Змушена зізнатися хоча б собі, що чоловік має рацію. Він їй страшенно подобався, але розуміла, що у них немає майбутнього. Вона загрозливо склала руки в боки:
— Звісно далеко, адже ти мене дратуєш.
— Нехай. Скоро я поїду і тебе не дратуватиму. Ходімо до будинку, ти тремтиш.
Ронар розвернувся та пішов до маєтку. Здавалося він образився. Весь вечір всі цікавилися куди зник Лісар. Солейна відчувала сором, адже була покинутою нареченою на власних заручинах. Спровадивши гостей та батьків Лісара, вона полегшено видихнула. Офіційно заручини відбулися і тепер вона наречена Лісара. Сподівалася, що завтра все йому пояснить і чоловік не сердитиметься на неї.
Солейна прокинулася на світанку. Через хвилювання вона погано спала й прокидалася декілька разів. Одразу схопилася на ноги та навіть не дочекавшись служниць, почала одягатися. Схопила сукню зі шнурівкою спереду. Не хотілося, щоб Лісар бачив її у темній амазонці. Дівчина поспіхом одягнулася, Волосся зібрала у високу зачіску, на обличчя нанесла пудру. Почепивши на вуха скромні сережки, вийшла з покоїв. Не роздумуючи, направилася до апартаментів Ронара.
Солейна майже бігла коридором. Ніч пройшла у тривогах, і думка про зниклого Лісара не давала їй спокою. Вона вирішила негайно їхати до Лісара. Штовхнула двері його покоїв та увірвалася до спальні.
— Ронаре, нам треба… — слова завмерли.