Глава 27

Ронар пішов, залишивши гіркий післясмак. Дівчина схопила подушку та жбурнула у двері.
— Я впевнена, чуєш? Це все через ненависть, яку я відчуваю. Ти мене дратуєш!
Солейна стиснула губи. Не розуміла звідки у її серці посіялися сумніви. Вона любить Лісара, а Ронар повна його протилежність. Нахабний, самовпевнений і має даму серця. Навіть, якби вона його покохала, то це б нічого не змінило. Він не цікавиться нею як жінкою. До покоїв зайшли служниці та допомогли переодягнутися.
Солейна вийшла до залу у сукні, котру давно мріяла одягнути на свої заручини. Світло сотень свічок заливало бальний зал теплим золотом. Кришталеві люстри мерехтіли, відбиваючись у мармуровій підлозі. Грала легка урочиста музика, підкреслюючи урочистість події. Солейна зробила крок у зал. Перехоплені погляди гостей змішалися з перешіптуваннями. До неї миттю підійшов Лісар. Його насуплені брови виказували гнів:
— Солейно! У чому ти одягнена? Неподобство! Я ж просив, щоб ти одягнула іншу сукню.
— Вибач, Лісаре, — дівчина натягнуто посміхнулася, адже зараз всі погляди присутніх належали їй. — Та сукня порвалася буквально перед виходом. Намистини розлетілися покоями, ми б не встигли її відремонтувати.
— Ти зіпсувала сукню матері? — Лісар дещо підвищив голос. У ньому відчувався ураган емоцій, котрий здатний знести все на своєму шляху. Солейна перелякано похитала головою:
— Ні, її відремонтують.
Цей немилий діалог перервав Едмар. Герцог урочисто оголосив про відкриття балу і слово надали Лісару. Надто сильно стиснуті губи, насуплені брови, та напружені вилиці свідчили про його невдоволення. Здавалося він зараз розвернеться і піде геть, гучно гримнувши дверима. Трохи повагавшись, він вибрав обручку з кишені. Неохоче став на одне коліно та простягнув перстень дівчині:
— Герцогине Солейно Адмар, ви зробите мені честь і вийдете за мене заміж?
— Так! — дівчина відповіла не роздумуючи, хоча зараз від такої пропозиції хотілося відмовитися.
Його слово прозвучали холодно, без романтичних слів, з нотками сталі у голосі. Солейна переконувала себе, що це все через сукню. Лісар підвівся та одягнув каблучку на палець. Грубо, різко, наче хотів завдати болю. Він повів її на середину зали. Пари розступались, звільняючи місце для першого танцю заручених.
Музика заграла плавно, і Солейна опинилася в обіймах Лісара. Він упевнено вів, показово усміхався, але всередині нього досі вирувала буря. Дівчина намагалася зосередитись на кроках, на музиці, на тому, що мала б почуватися щасливою. Її погляд випадково ковзнув убік і зупинився. Вона побачила Ронара. Вишикуваний до бездоганності, темний парадний камзол, срібні застібки, волосся акуратно зачесане. Його лікоть тримала Тея. У світлій сукні, з напівпрозорими рукавами, вона притулялася до нього аж надто близько.
У Солейни защемило у серці, а крок збився. Лісар м’яко стиснув її пальці.
— Все добре?
— Так, просто… — але вона не договорила.
Ронар щось нахилився сказати Теї, а та тихо засміялася, торкнувшись його плеча. Десь глибоко в грудях Солейни щось зірвалося. Глухий, різкий укол, який вона ніяк не чекала. Не розуміла, чому їй так боляче, а погляд знов і знов повертався до Ронара. У паузах між рухами, кроками, вдихами, він теж дивився на Солейну, неначе не міг відірватися. Його погляд обпалював, ховав у собі щось ніби темне, стримане, небажане. Тея щось говорила, а він кивнув, навіть не слухаючи.
Музика затихла. За традицією Лісар підніс руку нареченої до своїх вуст для поцілунку. Гості аплодували. Солейні хотілося вийти, ковтнути повітря, перестати відчувати цей пульсуючий, чужий, непотрібний біль.
— Відпочинь трохи, — помітивши її збліднення, Лісар відвів її до вікна. — Я принесу тобі воду.
Він пішов. Солейна стояла одна посеред святкового галасу, намагаючись зібратися. Позаду почула знайомий низький голос:
— Вітаю із заручинами! Чомусь Лісар не схожий на щасливого нареченого.
Дівчина різко обернулася. Перед нею стояв Ронар. Тея стояла у протилежній частині зали біля банкетного столика з келихом у руці. Солейна стиснула плечима:
— Він засмучений через сукню.
— Не думав, що ти одягатимеш сукню, котра тобі не подобається, тільки для того, щоб догодити чоловіку.
— Вона мені теж подобалася, — Солейна збрехала і сподівалася, чоловік повірить у її обман.
Ронар зробив крок ближче.
— У цій сукні ти дуже вродлива, — він запнувся та напружив вилиці. — Маєш якийсь інший вигляд.
— Який? — в очікуванні відповіді, дівчина затамувала подих.