Глава 21

— Не було притискань, — Солейна одразу заперечила, а її щоки спалахнули вогнем. — Ронар просто підійшов надто близько до мене.
На обличчі чоловіка промайнула зухвала посмішка, й Солейні закортіло провалитися крізь підлогу. Він склав руки на животі:
— Запевняю, на жаль, у нас і близько не було того, про що ви зараз подумали.
— А ви знаєте, що саме я подумала? — Міріса хитро зіщулила очі.
— Давайте відгадаю, — Ронар розправив руки та почав активно жестикулювати. — Ми вдвох у напівтемному коридорі, стоїмо надто близько одне до одного. Солейна у розпусній нічній сорочці притискається до мене…
Почувши таке, Солейна вибухнула від злості. Та як він сміє її оббріхувати? Дівчина не дозволила йому договорити й почала активно виправдовуватися:
—­ Я не у розпусній нічній сорочці, ти навіть мою сорочку не бачив. Вона з цупкої тканини й поверх неї я накинула халат. Я до тебе не притискалася, а скоріше навпаки, втиснулася у стіну, щоб збільшити між нами відстань.
— Суть не в цьому, ­— наче потішаючись з такої реакції, Ронар зробив крок вперед. — Якби я хотів займатися непристойностями, то робив би це у спальні, а не на коридорі, де кожний може стати свідком моїх любощів. Тож, люба Мірісо, я лише заспокоював вашу сестру. Їй привиділася тінь щура й налякала ледь не до смерті.
— То не був щур. Не існує щурів таких розмірів, — Солейна вперто наполягала на своєму. Впевнена, Ронар когось покриває. — То був ваш товариш? Ви хотіли таємно надати йому нічліг?
— Жінка? — очі Міріси заблищали цікавістю. Натхненна своєю ідеєю, Міріса повторила запитання: — До вас приходила жінка?
У грудях Солейни зашкребли ревнощі. Звісно, Ронар вільний чоловік, майже неодружений і може спілкуватися з ким хоче, але чомусь їй неприємно про це дізнаватися. Чоловік похитав головою:
— Нікого не було.
— Але ти чомусь вийшов на коридор, ­— Солейна стала біля сестри, наче звідти її звинувачення матимуть більший тиск.
— Вийшов, бо вийшла ти. Я ж не знав, що побачу тебе у халаті.
Солейна ледь не згоріла від сорому.
— Краще спустіться вниз, подивіться чи нікого немає.
— Немає, — Ронар сказав це так впевнено, наче вже обнишпорив кожний куточок у будинку. — А якщо й був, то почувши нашу розмову, давно втік. Йдіть до себе, леді. Вам час спати. Доброї ночі!
Ронар поспішно пішов коридором та зник за дверима своїх покоїв. Солейна похитала головою:
— Він нам не все каже. Я впевнена, що тут хтось був.
— Це мало дуже непристойний вигляд. Як ти могла вийти до чоловіка у такому вигляді?
— Я не знала, що тут буде Ронар, і до того ж ти теж вийшла у халаті, — Солейна смикнула халат Міріси за пояс.
— Ой, справді, — дівчина розсміялася. — Не хвилюйся, я нічого нікому не розповім. Лісар нізащо не дізнається, що сталося цієї ночі.
— Нічого не сталося, — Солейна забігла до своїх покоїв та гучно гримнула дверима.
Важко дихаючи, притиснулася до них спиною. Вона точно когось бачила. Темна постать у плащі й Ронар явно знав ім’я нічного гостя.
Наступного ранку у їдальні пахло гарячими булочками та кавою. Солейна намагалася мати невимушений вигляд, але марно. Щоки все одно зрадницьки спалахували, щойно вона ловила на собі погляд Міріси. Сестра сиділа навпроти, акуратно помішуючи чай і дуже підозріло зіщулюючи очі. Точно так само, як вночі, коли застала їх з Ронаром на пів подиху ближче до скандалу. Ронар поводився занадто спокійно, як для людини, яка була причиною всього нічного гармидеру. Він неквапливо сьорбав каву, ніби ночами його ніхто не хапав за руку у темному коридорі.
— Ти добре спала, Солейно? — на вустах Міріси з’явилася ледь помітна посмішка.
Солейна мало не вдавилася булочкою. Вона не сподівалася на таке питання у присутності батька. Тим більше сестра пообіцяла, що про це ніхто не дізнається. Солейна зайвий раз переконалася, що Міріса не вміє зберігати таємниці. Дівчина кивнула:
— Так, а ти?
— О, чудово. Після нічної прогулянки коридорами я швидко заснула.
— Ніхто не ходив коридорами, Мірісо, — Ронар навіть не підвів погляд. Говорив впевнено, наче ні на мить не сумнівається у своїх словах. — Тобі здалось.
— Мені? — Міріса підняла брову. — Я бачила чітко. Ви стояли так близько до Солейни, що я…
— У темряві багато що здається, — перебив він, надто спокійно відкусивши шматок яблука. — Як бачиш, ніхто нічого не вкрав, ніхто не проник у будинок. Усе цілком буденно.
— Буденно? — в голосі сестри бринів сарказм. — Дуже цікаво. Значить, коли жінка стоїть у нічній сорочці, притиснута до стіни чоловіком це буденно?
Солейна мало не вдарилася лобом об стіл.
— Мірісо!
— Що? — сестра знизала плечима. — Я просто уточнюю.
— Про що мова? — Едмар застиг з виделкою у руці.

Від сьогодні глави виходитимуть щодня о 09.00! Обіймаю!