Глава 19

Служниці в паніці заметушилися, Міріса ледь не вдавилася чаєм. Солейна метнула руку до грудей, не знаючи, що саме прикривати в першу чергу.
— Вийдіть! — гаркнула вона.
— Схоже, вам потрібна допомога зі шнурівкою? — наче не почувши її слів, Ронар нахилив голову, але погляд вчепився у неї занадто уважно.
— Ні, мої служниці чудово впораються, — Солейна нарешті стала рівно, прикриваючи сукнею найбільш пікантні місця.
— Ну, як знаєте, — Ронар знизав плечима. — Але таким чином ви ніколи не затягнете сукню.
— А ви, звісно, знаєте краще? — Солейна насупилася.
Від такого нахабства чоловіка у її венах кипіла злість. Ронар повільно підійшов. Він став позаду неї, і його руки зупинилися над шнурівкою.
— Я бачу багато неправильних вузлів. Ніби це робили ті, хто ніколи не бачив жіночого корсета.
— Ми бачили! — образилась служниця.
— У книжках не рахується, — у голосі Ронара відчувалася насмішка. Солейна сильніше притиснула сукню до грудей:
—­­ А ви вмієте їх одягати?
— Ні, скоріше навпаки, я надто добре вмію їх знімати.
Від таких подробиць, щоки Солейни загорілися жаром. Сама не розуміла, чому не відходила, а стояла, як укопана, поки він торкався шнурівки. Його пальці ковзнули по стрічці і впевнено її потягнули. Подих чоловіка залоскотав шию:
— Занадто туго, спробуйте дихати.
— Я не можу, — витиснула з себе Солейна.
— Це тому, що вони затягували неправильно, я перероблю.
Шнурівка рухалася під його пальцями так швидко й вправно, що служниці здивовано перезирнулися. Солейна здригнулася від хвилювання. Шкіра вкрилася мурашками, а від спекотних дотиків, серце наповнилося млістю. Дотики Ронара здавалися аж надто гарячими, неприродними, наче у його венах текла гаряча лава.
— Готово, — з переможним виглядом обличчя, Ронар зробив крок вбік.
Солейна вдихнула і вперше за п'ять хвилин змогла дихати повноцінно. Ронар глянув на результат.
— Тепер ви схожі на шляхетну леді, а не на переобтягнутий мішок з крупою.
— Що? Хочете сказати, що ця сукня мені не личить? — Солейна обкрутилася навколо, демонструючи ідеально затягнутий корсет, котрий підкреслював талію.
Ронар не зводив від неї захопливого погляду. У темних очах світилися бурштинові вогники й чоловік злегка нахилив голову:
— Уже личить, але тому, що я допоміг і зробив комплімент. Це називається ввічливість.
— Це називається нахабство! — Солейна надула губки.
— Можливо, але ви все одно не попросили мене вийти, доки я вас торкався.
Солейна ледь не захлиснулася повітрям від обурення. Проте найгірше те, що Ронар мав рацію. Вона його не прогнала, а дозволила зав’язувати корсет. І це у присутності інших. Дівчина пробіглася поглядом обличчями присутніх. Служниці зацікавлено спостерігали за всім, а Міріса пила чай та тихо хіхікала. Солейна загрозливо поставила руки в боки:
— Чому ви взагалі прийшли? Це ж моя гардеробна, ви не маєте права бути тут.
— О, я не знав, що це гардеробна. Мені ніхто не робив екскурсію будинком. Я почув голоси, вирішив зайти привітатися. Вас не було на сніданку. Я подумав, може ви захворіли.
У Солейни спалахнули щоки. Вона навмисно не йшла на сніданок, щоб не бачити цього нахабного, зарозумілого, вродливого і надзвичайно магнетичного чоловіка. Зрозумівши, що її думки пострибали не у тому напрямку, дівчина похитала головою. Ніякий він не магнетичний, а просто набридливий. Солейна опустила голову:
— Я чудово почуваюся, просто сьогодні снідала у своїх покоях.
— Чому? Докучає ранкова нудота? — чоловік хитро зіщулив очі, натякаючи на її вигадану вагітність. Солейна закипіла від обурення:
— Ні, мене зовсім не нудить. Я просто вирішила сьогодні довше поспати. Це ж не заборонено?
— Зовсім ні. Радий, що ви добре почуваєтеся.
— Де ви навчилися зав’язувати корсети? — у розмову втрутилася Міріса.
Вона поставила порожню чашку на стіл, та зацікавленим поглядом втупилася у чоловіка. Він поправив комір сорочки:
— Колись я зустрічався з модисткою. Вона навчила мене цікавим речам, і дещо розповіла про корсети.
Солейні було неприємно слухати про амурні походеньки Ронара. Незрозуміло чому у грудях перчило, а це зовсім не байдужість до якої прагнула дівчина. Вона не витримала, й злегка підвищила голос:
— Якщо ви задовольнили свою цікавість, впевнилися, що зі мною все добре, то можете йти. Ви ж не дивитиметеся, як я приміряю сукні для балу?
— Залюбки б подивився, але якщо ви проти, то не смію наполягати, — спіймавши обурення в очах Солейни, чоловік заспокійливо виставив долоні. — Але звісно я знайду цікавіше заняття. Якщо потрібна буде допомога з корсетом, то гукайте.
Ронар вийшов з кімнати, а дівчина досі тремтіла, щоправда, не знала від чого. Від його слів, нахабства чи гарячих дотиків, котрі ще пам’ятала її шкіра. Міріса підвелася на ноги:
— Мені здалося, чи він до тебе небайдужий?
Від її слів у Солейни розпашіли щоки. Вона сердито насупила брови:
— Тобі здалося. Щоб ти знала, у нього є дама серця. Якась Тея. Вони випадково зустрілися біля храму.