Глава 18

— Мені й байдуже, — дівчина стиснула плечима. — Це проста цікавість.
Чоловік зітхнув. Підійшов до неї та сів поруч.
— Одруження ніяк не входило у мої плани. Я їду через декілька днів.
Ця новина приголомшила Солейну. Вона гадала, що у звичайного волоцюги немає планів на життя і він точно не ходитиме у дорогому одязі й не знатиме придворного етикету. Дівчина зайвий раз переконалася, що перед нею не безпритульний. Вона нервово перебирала пальцями:
— Аякже наш шлюб? Якщо ти поїдеш, то ми не зможемо його анулювати.
— Навпаки, якщо я залишуся, то тоді ми не зможемо його розірвати, — Ронар нахилився до неї та зосередив погляд на її вустах. — Між нами зашкалюють емоції і нам далеко до байдужості. Я їду у небезпечну подорож. Якщо вона виявиться успішною, то повернуся, щоб анулювати шлюб. Сподіваюся мітки до того часу ослабнуть.
— А якщо подорож не буде успішною?
— Тоді, ймовірно, я помру і ти станеш вдовою.
Солейну наче кинули у киплячий казан. Не розуміла чому Ронар так спокійно говорить про смерть. Вона почала перебирати тканину сукні ще інтенсивніше, виплескуючи на ній своє хвилювання.
— У такому разі, може не варто їхати?
— Я мушу. Не завжди ж бути безпритульним, — чоловік помітив її тремтіння та схопив за руки, — тобі немає про що перейматися. Ти виграєш у будь-якому випадку.
— Але я не хочу, щоб ти помирав, — зізнавшись, дівчина прикусила губу, наче усвідомила, що сказала зайве.
— Тобі має бути байдуже. Здійсниться твоя мрія і ти вийдеш заміж за Лісара. До речі, про нього. Ти впевнена у своєму виборі?
Дівчина глянула на їхні переплетені пальці, на темні очі з відблиском бурштину, і на мить завагалася. Попри це, невпевнено кивнула:
— Звісно, чому ти питаєш?
— Я просто не розумію чому ти виходиш заміж за чоловіка, якому не можеш довіритися? Навіть для того, щоб приховати своє цікаве минуле ти вийшла заміж. Невже гадаєш, що він би не одружився з тобою, якби дізнався про твої походеньки?
— Походеньки? — Солейна зіщулила очі й намагалася зрозуміти про що мова.
— Так, я про те, що ти спокусилася на чари якогось недобросовісного джентльмена і віддала себе до шлюбу. Якщо Лісар тебе кохає, то йому буде байдуже на це.
— О, то ти вважаєш я вийшла заміж через це? — Солейна розсміялася.
— А хіба ні? Ти ж стверджувала, що не вагітна.
Дівчина прикусила губу. Не варто розкривати Ронару таємницю. Він оскаженіє, коли дізнається, що вона фактично прирекла його на смерть. Не хотілося, щоб він жив та думав, що кожний день для нього останній. Краще, нехай вважає її розпусною дівицею. Вона натягнуто всміхнулася та намагалася відповісти у його манері:
— Може причина зовсім в іншому?
— І у чому ж тоді? — Ронар затамував подих та не приховував зацікавленості.
— Ти ж не відкриваєш свої таємниці, то чому я повинна це робити?
— Я сказав тобі достатньо. Заради твоєї ж безпеки тобі не варто знати більше.
Солейна глянула в його темні очі й зрозуміла, що він каже правду. Абсолютно серйозний, без жодної краплі натяку на жарт. Цікавість посилилася і ще більше хотілося знати, хто Ронар насправді. Він підвівся та зайшов до будинку.
Наступного дня Солейна стояла посеред гардеробної, по лікоть загрузнувши в сукнях, стрічках і мереживі. Дві служниці намагалися одночасно затягнути шнурівку на її сукні, але робили це так хаотично, ніби намагалися стиснути не корсет, а задушити саму господиню. Солейна не витримала:
— Ви мені ребра ламаєте! ­
— Перепрошую! — пискнула молодша служниця, заплутавшись у шнурку.
Міріса, сидячи на пуфі, голосно сьорбала чай і взагалі не допомагала.
— Сестро, ти ж хочеш виглядати ідеально на балу. Страждання — це частина краси.
— Ти не страждаєш, але красива, — Солейна зробила вдих, проте одразу відчула біль у ребрах. — Одягни цю сукню та відчуй.
— Ні, дякую. Мені й моя сукня подобається.
Служниця потягнула за шнурівку ще раз. Цього разу занадто сильно. Корсет ледь не тріснув. Зрештою, служниці відпустили шнурівки й Солейна мало не випала вперед, тримаючись за груди. Саме в цю мить двері гардеробної відчинились.
Без стуку, без попередження, без тіні сорому увійшов Ронар. Він мав охайний вигляд. Поголений, волосся зібране в низький вузол, сорочка чиста, але, ніби навмисне, розстібнута на один зайвий ґудзик. Його погляд упав на Солейну в напівзнятій сукні, з розкритою шнурівкою, плечима оголеними більше, ніж дозволяла пристойність. Ронар зупинився, підняв брови й повільно посміхнувся.
— О, бачу, ви зайняті, — навіть не соромлячись, чоловік нахабно дивився на дівчину.

Подарунок для вас, промокод на безкоштовне читання книги Ясміни Елісон    xmvLIn8B "Шлях до серця короля". Хто перший активує, той і читатиме.