Глава 16

Ронар стояв спокійно, але від його темного погляду у Солейни всередині все стискалося. Стало соромно перед ним, адже тепер він знає, кому належали її думки цієї ночі. Всупереч очікуванню, він не заперечив, а лише покірно кивнув:
— Я думав про багато речей. Не хвилюйтеся, не кожна з них була доброчесною.
Жрець мало не впустив свій посох. Солейна гарячково спробувала щось сказати:
— Ми все одно анульовуємо шлюб.
Жрець довго зводив брови, потім зітхнув так, ніби на його плечі звалили весь храм. Тавал поставив перед ними чашу з водою.
— Візьміться за руки.
Солейна здригнулася. Ронар простягнув м’яку долоню. Без жарту, без зверхності, просто простягнув, дивлячись їй в очі.
— Не бійся, — прошепотів він так тихо, що жрець не почув. — Це лише формальність.
Їхні пальці торкнулися. Мітка різко спалахнула на їхніх руках. Жрець скрикнув, а Едмар вилаявся такими словами, які не заведено вживати у храмі та поважному товаристві. Солейна зойкнула й відсмикнула руку, наче обпеклася.
— Це серйозніше, ніж я думав.
Ронар дивився лише на Солейну. В його очах світився вогник, від якого в її грудях починалася буря.
— Мітка сильніша, ніж мала б бути на такому терміні. Вона жива і росте. Шлюб, укладений перед богинею, можна анулювати, але…
— Прекрасно! — Солейна перебила жерця, — тоді почнімо.
— Але лише за однієї умови, — жрець підняв палець догори. — Ваш зв’язок має ослабнути до повної байдужості.
У храмі запала тиша. Солейна не могла зрозуміти, що це означає, адже вона й так байдужа до Ронара. Едмар насупив брови:
— Байдужості?
— Абсолютної, — кивнув Тавал. — Це означає жодних сильних емоцій. Ні гніву, ні ревнощів, ні симпатії, ні ненависті. Нічого, що могло б живити мітку.
Солейна ковтнула повітря. Ронар повільно повернув до неї голову й всміхнувся тим нахабним, теплим кутиком рота. Солейна одразу буркнула:
— Ну, з ненавистю у нас будуть проблеми.
— Я б не був таким упевненим, кралечко, — підморгнув Ронар.
Тавал удав, що не чує.
— Якщо ви близько тридцяти днів будете абсолютно байдужі одне до одного, мітка згасне і тоді я зможу розірвати шлюб.
— Тридцять днів? — Солейна схопилася за серце. — З ним? Але я не можу так довго чекати. У неділю у мене заручини, а потім весілля, і ми ще не з’ясували, що сталося з… — дівчина поспішно замовкла. Через свою необачність, вона ледь не згадала про прокляття.
Жрець продовжив:
— Але є й інше. Якщо відбудеться консумація…
Солейна відчула, як кров приливає до щік. Едмар кашлянув, а Ронар безсоромно зацікавився:
— Консумація? — уточнив він, ніби слово для нього нове і захопливе.
— Якщо ваше єднання буде завершене добровільно, — жрець говорив пошепки, але слова відлунням падали в груди Солейни, — мітка зміцниться. Назавжди. Боги з’єднають ваші душі, і анулювання чи розірвання стане неможливим.
Солейна боязко вхопила повітря. Звісно, ніякої консумації ніколи не буде. Не з ним! Ронар злегка торкнувся свого зап’ястя.
— Назавжди, кажете? Цікаво, зазвичай заборонені плоди солодші за нектар.
— Це зовсім не цікаво, — немов ошпарена випалила Солейна.
Жрець зітхнув:
— От бачите. Уже зараз ви відчуваєте сильні емоції. Мітка реагує. Чим більше ви сваритеся, тим важче буде її послабити.
Ронар повернувся до неї, нахилившись ближче.
— Нам треба стати байдужими одне до одного. Цілковито. Упевнений, ти зможеш. Хочеш, можу сьогодні потренувати тебе ненавидіти мене правильно.
— Я й так прекрасно справляюся.
Тавал стомлено потер чоло.
— Отже, рішення за вами. Прийдете знову, коли станете абсолютно байдужими одне до одного.
— О, я зроблю все для цього, — Ронар нахилився до її вуха так, щоб не почув жрець. — Ти не уявляєш, наскільки ти ще не байдужа до мене.
Солейна мало не вибухнула. Мітка на її зап’ясті спалахнула теплом. Тавал важко зітхнув:
— Так, це буде складний випадок.
— Нам є над чим працювати. Отже, я піду погуляю, мені потрібно провітрити думки. Не чекайте на мене, прийду додому пізно, — Ронар направився до дверей.
Солейна стиснула губи. Вона добре розуміла з ким він збирався провітритися. У серці дівчини спалахнули ревнощі. Ще вчора він без дозволу цілував її, а сьогодні йде до іншої. Гнів застелив очі й Солейна крикнула йому у спину:
— Ти йдеш до неї? До тієї Теї?
Ронар застиг на місці. Дівчина прикусила губу й шкодувала, що взагалі заговорила. Чоловік різко розвернувся. В його очах вирували хитринки:
— Тобі має бути байдуже до кого я йду. Забула?
Солейна згорала від ревнощів. Вона сама не розуміла чому їй не байдуже. У неї ж є наречений. Галантний, вихований, освічений, а вона мліє від погляду нахабного та зарозумілого пройдисвіта. Придушуючи емоції, дівчина гордовито задерла голову:
— Так і є, мені байдуже. Це проста цікавість.
— Сподіваюся ти не вимагатимеш від мене дотримання подружньої вірності. Я не давав згоду на цей шлюб. Ви одружили мене навіть не спитавши, а тепер через чиюсь небайдужість, я не можу розлучитися, — у голосі Ронара відчувалося роздратування.
Солейна ще не бачила його таким злим. Кожне його слово, наче отруйна стріла, влучало у серце, спричинюючи біль. Вона зробила крок вперед:
— Це ти думав про мене цієї ночі, тож звинувачуй тільки себе.
— Ти впевнена, що так і було? Може я сказав це, щоб ніхто не зрозумів, що маючи нареченого, ти мрієш про іншого, — Ронар схопив дверну ручку. — І так, я справді йду до Теї. Моє особисте життя тебе не стосується.

Дякую за ваші серденька книзі та підпис на мою сторінку! Ваша підтримка надихає!