Глава 13

Почувши таке, у Лісара заблищали очі. Про коней він міг говорити вічно. Солейна впевнена, Ронар це все зробив навмисно. Вона відчула миттєвий погляд Ронара на своїх на губах, ледь помітний, але його виявилося достатньо, щоб серце знову підскочило. Вони підійшли до маєтку. На терасі стояв Едмар, та суворо дивився на Ронара. Лісар зупинився і дівчина відпустила його лікоть.
— Я подумав щодо заручин і маю цікаве рішення, — Лісар гордовито підняв голову, наче розв'язав глобальну проблему людства. Солейна стиснула губи. Сподівалася він не скасовуватиме заручини через вибрики Ронара. Витримавши театральну паузу, Лісар продовжив:
— Потрібно все зробити урочисто, красиво, достойно майбутньої герцогині.
— Які саме пропозиції? — невинним голосом поцікавився Ронар, відкушуючи яблуко, котре щойно взяв з вази.
Лісар навіть не глянув у його бік.
— Цієї неділі у вашому маєтку влаштуємо бал, Ваша Світлосте. Я беру на себе організацію, декор, музику, список гостей. Все буде зроблено як належить.
Едмар склав руки перед собою:
— Бал? У неділю? Це швидко.
— Але ефектно, до того ж, — він м’яко стиснув долоню Солейни, — у нас немає причин зволікати.
Ронар відкусив черговий шматок яблука й тихо, але абсолютно недоречно проказав:
— Таких причин навіть занадто багато.
Солейна мало не в’їхала йому ліктем у ребра. На жаль, він стояв занадто далеко.
— Перепрошую, — Лісар нарешті зиркнув на нього. — Ви щось мали на увазі?
— Ні-ні. Ви чудово все спланували. Бал, оголошення, гості, тільки от… — він легенько підкинув яблуко і зловив, — неділя може видатися важким днем.
— Для кого? —Лісар підозріло зіщулив очі.
— Ну… — погляд Ронара ковзнув на Солейну, на мить теплішаючи, — для тих, хто ще не зовсім оговтався після останніх подій.
Едмар різко втрутився:
— Неділя так неділя. Маєток відкритий для урочистостей. Якщо це принесе моїй доньці щастя, то я згоден.
— Прекрасно! — Лісар засяяв. — Тоді вважатимемо все вирішеним. Завтра я пришлю організаторів. Потрібно багато підготувати.
— О, я впевнений, бал вийде незабутнім, — Ронар підморгнув, чим викликав ще більше роздратування у Солейни.
Вона відчула дивне, майже тривожне передчуття. Так, бал буде незабутнім, але не з тієї причини, яку мав на увазі Лісар. Сподівалася завтра анулюють шлюб і не залишиться перешкод для її весілля. До того ж якщо Ронар живий, то, мабуть, прокляття вже не діє. Лісар, натхнений новою ідеєю, сяяв від щастя.
— Недільний вечір стане незабутнім. Обіцяю, ваш перший вихід у ролі моєї нареченої буде гідним майбутньої господині дому Ерліонів.
Вона відчула, як щоки підігріває легкий рум’янець. Чоловіку навіть не треба її торкатися, щоб викликати в ній таку реакцію.
— Дякую, Лісаре. Ви дуже уважний, — Солейна не змогла приховати трохи збентеження.
Він усміхнувся так, як уміли усміхатися лише надзвичайно впевнені в собі чоловіки — спокійно, тепло, без тіні самовдоволення. На прощання він взяв її руку й підніс до губ, не торкаючись, лише позначивши поцілунок легким подихом.
— До неділі. Чекатиму з нетерпінням.
Ставши біля карети, він обернувся до герцога Едмара.
— Дякую за гостинність, Ваша Світлосте!
Тільки коли він від’їхав за ворота, Солейна видихнула, усвідомивши, що стояла, як укопана. Едмар тихо хмикнув.
— Схоже, йому не терпиться якнайшвидше зіграти весілля.
Солейна відвела погляд, намагаючись вирівняти дихання.
— Так, здається. Але що робитимемо з моїм шлюбом?
— Не хвилюйся, дорогенька, завтра поїдемо до храму і його анулюють. Заразом і про прокляття запитаємо.
Солейна кивнула. Озирнулася у пошуку нахабного пройдисвіта, який зіпсував їй променад. Наче втікав від її гніву, Ронар зайшов до будинку. Зберігаючи вдаваний спокій, дівчина ввічливо відповіла на запитання батька та поспішила до будинку. Солейна навіть не постукала, фурією увірвалася у покої Ранара. Двері грюкнули об стіну так, що чоловік різко підвів голову від столу. Він сидів у кріслі, лише в сорочці, з розстібнутим коміром і мав такий вигляд, ніби саме чекав бурі.
— Ти! — Солейна увірвалася всередину. — Ти спеціально це зробив!
— Що саме? — надто спокійно підняв брову Ронар.
— Не прикидайся! — вона розмахувала руками, майже задихаючись від злості. — Ти знову зіпсував мені все! Лісар хотів мене поцілувати, а ти вліз! Ти просто… просто…
— Просто що? — Ронар повільно звівся на ноги, глузлива тінь торкнулася його губ. — Врятував тебе від помилки?
— Яка ще помилка? — дівчина кипіла від злості, а слова виривалися без контролю. — Лісар мій наречений, а ти поводишся, ніби маєш право вирішувати замість мене!
— А ти поводишся так, ніби тобі байдужа твоя доля. Ти хоч бачила цього Лісара? Напищений індик з кумедною ходою. Ти впевнена, що саме такий чоловік тобі потрібний? — кинув Ронар тихо, але в цій тиші дзвенів метал.