Глава 9

— Ти тут ні до чого, — видушила з себе Солейна. — Я спізнююсь на сніданок.
Дівчина майже втекла повз нього, відчуваючи задоволену усмішку в спину, яка дратувала до нестями й змушувала серце стукати швидше.
— Я закину волосся назад, — буркнула вона сама до себе, поспішаючи до їдальні. — І більше жодних кучерів.
За спиною пролунав його легкий смішок.
— Дарма. З тебе вийшов чудовий спанієль.
Солейна стиснула пальці в кулаки й фурією влетіла у їдальню. Та як він сміє насміхатися? Мабуть, Ронар вперше у житті побачив кучері. Гримнула дверима так, що скло затремтіло у вікнах. Спіймавши на собі запитальні погляди батька та сестри, Солейна винувато опустила голову:
— Вибачте! Протяги.
Помітивши чотири прибори, скривилася. Їй не хотілося снідати з Ронаром, але сподівалася, що завтра їхній шлюб анулюють і вони попрощаються навіки. Солейна сіла на стілець біля Міріси та втупилася поглядом у порожнє місце навпроти:
— Ми що чекатимемо на Ронара? Якщо він хоче снідати з нами, то нехай приходить вчасно.
Дівчина взяла ложку до рук та почала їсти. Міріса злегка нахилилася вперед:
— А що ви зробили Ронару? Чому він сказав, що може зустрітися з вами у суді?
Почувши таке, Едмар обпік губи гарячим чаєм. Поспішно поклав чашку на стіл:
—­ Ми витягли його з канави та відправили до цілителя. Він же хотів відвідати таверну. Мій знайомий попросив пригледіти за свої родичем, поки його немає у місті. Не хвилюйся, завтра Ронар поїде.
— Про мене говорите? — Ронар тихо зайшов. Впевнено пройшов до столу та зайняв своє місце. — Доброго ранку! Сьогодні чудова погода, але я не виспався. Ваш матрац надто жорсткий.
— Лікарняне ліжко було затишнішим? — Солейна не стрималася від голки докору. Цей нахаба, мабуть, вперше в житті побачив нормальне ліжко, а поводиться так, наче досі жив в імператорських покоях.
— Ні, воно ще гірше, — чоловік зіщулив очі й зосередив увагу на дівчині.
Від його спекотного погляду, Солейні стало незатишно. Ронар взяв десертну ложку та почав змащувати хліб джемом. Едмар пильно стежив за кожним його кроком:
— Які у вас плани на сьогодні? Бажаєте прогулятися містом? Я виділю вам карету.
— Карету? — Ронар застиг з піднятою рукою. Мав такий вигляд, наче йому запропонували проїхатися на драконі. Він похитав головою. — Ні, я хотів відпочити й залишитися у маєтку.
У маєтку! Солейна стиснула губи. Обідом приїде Лісар і він не повинен побачити тут Ронара. Вона глянула на батька та округлила очі, спонукаючи його до дій. Герцог вдавано прочистив горло:
— Тоді може прогуляєтеся обійстям? У нас велика територія, а за лісом є озеро. Там ставок з отакою рибою, — Едмар розправив руки й показав уявну півтораметрову рибину. — Хочете порибалити?
— Дякую, я не фанат риболовлі.
— Тоді може кінна прогулянка вас зацікавить? — Солейна запитально підняла брови доверху.
— Чому ви двоє переймаєтеся моїм дозвіллям? — Ронар підозріло зіщулив очі й здається щось запідозрив. Дівчина розслаблено притиснулася спиною до стільця та намагалася здаватися безтурботною:
— Не хотілося, щоб ви нудьгували. Якщо вас нічого не цікавить, то дозволю собі припустити, що ви весь день пробудете у своїх покоях.
— Я ще не вирішив, де буду, — Ронар закінчив намащувати хліб джемом та відкусив шматочок. — Знаєте, як воно буває, то тут, то там, то ніде конкретно.
Чоловік наче навмисно дратував Солейну. Весь сніданок він уникав відповідей та вміло переводив тему розмови. Після трапези, Солейна стояла перед дзеркалом у вітальні та намагалася приборкати свої кучері, які вперто стирчали в різні боки. У дворі почувся цокіт копит та скрип коліс. До будинку зайшов Торін та чемно повідомив:
— Леді Солейно! Ваш наречений прибув!
Вона завмерла з гребінцем у руці.
— Що? — долоні спітніли за одну секунду. — Зараз? Він зарано.
— Сказати йому, щоб повертався пізніше? — слуга говорив серйозно, наче й справді можна таке казати. Вона насупила брови:
— Звісно ні! Запрошуй!
Це катастрофа! Вона ж не планувала знайомити Лісара з Ронаном. Не сьогодні, не завтра, не будь-коли. Лісару не можна бачити цей нестримний, нахабний красномовний хаос у людській подобі! Він обов’язково бовкне щось зайве. Сподівалася Ронар сидітиме у своїх покоях та не висовуватиме носа.
Солейна вийшла з вітальні та повернула за ріг. Один необачний крок і вона мало не врізалась у Ронара. Чоловік стояв, спершись на стіну, скуйовджений, босий, з розчепленими двома верхніми ґудзиками на сорочці. Вона не знала де його подіти. Сховати у шафу? Під стіл? Зачинити у покоях з кляпом у роті, щоб він не бовкнув зайвого слова? Відганяючи безглузді думки, дівчина потрусила головою. На його вустах вигравала ледь помітна посмішка:
— О, чув твій наречений приїхав? Він знає, що ти вже заміжня?

Дуже дякую за ваші серденька книзі! Ваша увага надихає!