Глава 6

Солейна засоромилася ще більше. Це й справді має вигляд, наче вона навмисно прийшла до нього. Дівчина розгубилася і белькотіла щось не до ладу:

— Але я гадала, вам потрібна допомога, а ви тут… оголений… мокрий…

— Так і є, — Ронар спокійно кивнув, наче вони зустрілися за сніданком. — Я ніяк не можу відтерти з себе бруд. Не звик митися самий і не можу дотягнутися до спини. Там теж є кров. Чужа, не моя, але її хотілося б відмити.

— Я покличу когось на допомогу, — Солейна направилася до дверей, але голос чоловіка змусив зупинитися:

— Стій! Може ти потреш мені спину?

— Я? — у дівчини розширилися очі так, наче її попросили зробити потрійне сальто. Ронар стиснув плечима:

— А чому ні? Ти вже тут, і до того ж не чужа мені людина, — чоловік, наче насміхався з неї, простягнув губку. Солейна запанікувала:

— Я не можу, це непристойно!

— Ну, якщо подумати, що ми одружені, то цілком пристойно. Ти ж не хочеш, щоб мене мили служниці. Я ж можу бовкнути щось зайве. Вони точно помітять мою шлюбну руну, а якщо побачать таку саму у тебе, то виникнуть запитання. Всім відомо, що руни у подружжя ідентичні.

У Солейни перехопило подих. Якось вона не подумала про це. Тепер через кляту руну, вона не могла одягнути сукню без рукавів, або потрібно завжди ховати руки під довгими рукавичками. Помітивши її вагання, Ронар схопився за краї ванни:

— Добре. Якщо ти відмовляєшся, то доведеться попросити когось зі слуг. У такому випадку мені треба вийти, — він зробив рух, від якого вода тихо хлюпнула.

— Ні! — Солейна панічно почала розмахувати руками. — Не виходьте! Тобто, я ж тут і якщо ви встанете, то я побачу… — дівчина запнулася, — те, що не належить бачити пристойній дамі. Мабуть, я зможу вам допомогти, але тільки спину.

— Чудово, — він повернувся напівбоком. Пара підкреслювала кожен контур його плечей, з яких стікали краплі. — Я б не хотів просити дорослого чоловіка про настільки інтимну послугу.

Дівчина схвильовано схопила ротом повітря. Інтимну! Відчувала, що це він сказав спеціально. Вона зважилася, ніби перед стрибком у прірву, та підійшла до купелі. Несміливо взяла губку з його рук і присіла біля балії. Наче перед нею розпечене залізо, ніяк не могла наважитися мити чоловіка.

— Скажеш, якщо болітиме.

— Скажу, і якщо буде добре, то теж скажу.

Солейна злісно стиснула губи. Не могла повірити, що йому якось вдалося вмовити її зробити ЦЕ! Боязко простягнула губку до його плеча. Обережно водила губкою по його лопатках. Пальці торкалися гарячої мокрої шкіри. Здавалося, венами чоловіка тече кипляча лава. З кожним дотиком його дихання пришвидшувалося. Він сидів нерухомо, а потім злегка нахилив голову набік, відкриваючи кращий доступ до шиї. Солейна не помітила у яку мить почала розглядати чоловіка. Треновані м’язи, волокнисті руки, широкі плечі, давні шрами. Краплі води стікали по бронзовій шкірі, породжуючи у дівчини невідоме раніше відчуття, легкий лоскіт внизу живота. Злякавшись своїх думок, Солейна намагалася відволіктися. Злегка доторкнулася до загоєної рани:

— У тебе тут розсічення.

— Уже не болить.

— Я ще не натиснула, — дівчина намочила губку у воді.

— Звучить так, ніби плануєш, — Ронар озирнувся на неї через плече.

Його очі блищали від сміху. Здавалося він навмисне хотів викликати збентеження. Солейна ледь не впустила губку в воду.

— Я нічого не планую, просто хочу, щоб ти був чистий.

— Приємно знати, що моя зовнішність тебе так хвилює.

Дівчина не стрималася, та злегка вдарила чоловіка губкою по плечу.

— Мене хвилює не зовнішність, а гігієна.

Він тихо засміявся і це сміх зруйнував весь її захист. Солейна продовжувала зосереджено мити, ніби це найвідповідальніша робота у житті. На спині помітила три довгасті шрами, наче від кігтів. В уяві виникла жахлива картина і дівчина важко ковтнула гіркоту у горлі:

—­ Невже ти не пам’ятаєш, як опинився у канаві? Кажуть, на тебе напав якийсь звір.

— Ага, ведмідь, — чоловік ледь не розсміявся. — Я чув їхні фантастичні теорії.

— Отже, не ведмідь. Тоді хто?

Чоловік різко схопив її руку. З переляку Солейна впустила губку у воду. Його темні очі уважно вдивлялися у її обличчя. Від суворого погляду, все всередині дівчини покрилося кригою.

— Ми домовлялися не ставити незручних запитань. Я ж не цікавлюся як так вийшло, що збезчестили доньку герцога і вона вийшла заміж за безхатька, щоб приховати байстрюка під серцем.

— Я не вагітна, — зізнання вирвалося з вуст Солейни перш, ніж вона встигла подумати.

— Он як? — Ронар здивовано підняв брови догори. — Тоді що? А, знаю! Хотілося приховати, що ти вже не невинна. Для вдови це цілком логічно і твій наречений не зміг би звинувати тебе у розпусті.