Глава 1

— Він не доживе до завтра, — Едмар відчинив двері карети й впустив доньку на засніжену вулицю. — Це твій шанс позбутися прокляття.

— Не знаю, це все якось не по-людськи, — Солейна схвильовано перебирала сукню пальцями.

— Не по-людськи? — герцог суворо насупив брови. — А по-людськи було відмовляти темному магу в одруженні? От і живи тепер з прокляттям.

Солейна важко зітхнула. Лорд Осборт, ось хто винен у всіх її бідах. Темний маг, відомий своєю жорстокістю, запропонував їй заміжжя і його аніскілечки не турбувала різниця у віці. Його чотири попередні дружини померли, й Солейна не хотіла бути п’ятою. Тоді ще зовсім юна, п’ятнадцятирічна дівчина відмовилася виходити за нього заміж. Лорд її прокляв. Перший чоловік, за кого вона вийде заміж, не доживе до світанку. Батько суворо шикнув на неї:

— Солейно, годі вагатися. Ти не робиш нічого поганого. Той чоловік і так помре цієї ночі. Цілитель каже, що його рани не сумісні з життям, він навіть до тями не приходить. Сподіваюся вас встигнуть одружити. Він піде з життя, ти станеш вдовою і вийдеш заміж за Лісара. Про це ніхто не дізнається. Ти будеш заміжня всього лише декілька годин. Нам пощастило, що на його руці немає шлюбної руни й він неодружений.

Дівчина стиснула губи. Може й батько має рацію. Неможливо з її прокляттям вийти заміж. А цей незнайомець і так помре, фактично вона нікого не вбиває, а рятує Лісара від смерті. Солейна кивнула:

— Добре, але щоб про це ніхто не знав.

— Звісно, я гарно заплачу всім причетним. Вони мовчатимуть. Ходімо, жрець вже у палаті, читає передсмертні молитви.

Вони попрямували до невеликої цілительської, котра більше нагадувала конюшні. Солейна несміливо зайшла до палати, де горіли свічки та рятували від темряви ночі. Всередині пахло травами, оліями й старими шкарпетками. На вузькому ліжку знаходився чоловік. Його груди перев’язані закривавленими бинтами, губи посиніли, темне волосся сплутане та брудне, а борода заплела все обличчя. Він лежав нерухомо й здавалося зовсім не дихав. Батько нетерпляче потер долоні:

— Ми встигли, він ще живий?

Жрець перервав молитву. Він підвівся зі стільця та поправив чорну рясу:

— Поки так, але це ненадовго. Його знайшли розтерзаного та ледь живого у канаві. До ранку він би замерз. Мабуть, він безпритульний п’яниця. Кігтисті рани свідчать, що на нього напав якийсь звір. Може ведмідь, — жрець на мить задумався та приклав пальці до рота. — Хоча, такі глибокі рани навряд чи від його пазурів. Якщо хочете провести шлюбний ритуал, то потрібно поквапитися, — сивоволосий чоловік зосередив погляд на Солейні. — Ви впевнені, що бажаєте цього?

— Ні, але здається у мене немає вибору, — дівчина підійшла до хворого.

— Не слухайте її, вона просто хвилюється. Знаєте, усі жінки такі, хвилюються перед своїм весіллям, — батько простягнув гроші жерцю. Він одразу заховав їх до кишені та перегорнув сторінки книги.

— Щоб все спрацювало, це має бути справжній шлюб, поєднаний магією. Сподіваюся ви це розумієте.

— Так, переходимо до справи, — герцог Арден нетерпляче потер долоні.

Жрець квапливо читав молитви, наче боявся, що не встигне. Солейна стояла нерухомо, не відводячи від погляду від нареченого. Вона виходить заміж за незнайомця. Здуріти можна! Хоч це і звучало жорстоко, але вона сподівалася, що він таки помре до світанку. Своїм запитанням жрець перервав її думки:

— Герцогине Солейно Арден, чи згодні ви вийти заміж за цього чоловіка, ім’я якого нам не відоме?

— Згодна, — ці слова важко далися дівчині. Здавалося, вона сама прирекла себе на смерть. Хоч фактично мав померти її наречений. Жрець перегорнув сторінку книги:

— Сподіватимемося, що цей чоловік теж згодний, хоча, йому вже все одно. Дайте вашу руку.

Солейна несміливо простягнула долоню. Жрець підняв руку хворого та суворо наказав:

— Візьміть його руку та переплетіть пальці.

Дівчина доторкнулася долоні незнайомця. Його холодна шкіра обморожувала. Жрець зв’язав їхні руки мотузкою та продовжував читати молитви. На мить долоні спалахнули яскравим світлом. Тепло наповнило дівчину зсередини, а від зап’ястка і до ліктя з’явився малюнок. Тонке стебло з невеликим листям та закритими бутонами квітів. Збоку воно мало вигляд звичайного кольорового татуювання. Жрець здивовано підняв брови догори:

— О, цей чоловік володіє магією і вона відгукнулася. Це можна вважати його згодою. Тепер ви справжнє подружжя, — жрець розв’язав руки Солейни.

Дівчина скривилася та гидливо дивилася на долоню. Сподівалася вона не заразилася лишаєм чи якоюсь проказою. Залишилося лише зачекати, поки цей чоловік помре і можна планувати весілля з Лісаром. О, небеса! Дівчина ніколи б не подумала, що з нетерпінням чекатиме смерті свого чоловіка.

Після ритуалу вони поїхали додому. Всю ніч дівчина спала неспокійно. З голови не йшов той хворий незнайомець. Солейна переконувала себе, що все зробила правильно. Це її шанс вийти заміж за Лісара. Вранці вона спустилася на сніданок. Міріса, її молодша сестра, ще солодки спала у своїй спальні. Вона завжди прокидалася пізніше за всіх і зазвичай Солейна снідала лише з батьком, поважним герцогом, у якого померла дружина. Побачивши батька, одразу поцікавилася: