Глава 29

— “Я чекала тебе у покоях, ми не договорили. Ти не прийшов і я злякалася, що щось сталося”, — дівчина відповіла подумки.

— Вже пізно, я думав, ти спиш.

Міріса підійшла до чоловіка та несміливо сіла на край ліжка. Вона схопила його пошрамовану руку у свою долоню та ніжно провела по ній пальчиком:

— “Звідки у тебе ці шрами?” 

Даміан не висмикнув руку, але його пальці напружилися. На мить він стиснув губи.

— Це просто шрами, отримані в боях. Нічого особливого. 

На мить ці шрами спалахнули сріблястим вогнем і з переляку Міріса розтиснула пальці. Вона ледь стрималася, щоб не зойкнути та чітко розуміла, що чоловік їй збрехав. Звичайні шрами не світяться сріблом. Даміан похитав головою:

— Вони не світяться, тобі здалося.

Міріса з докором глянула на нього. Не розуміла чому він обманює. Невже вона настільки для нього не важлива, що він не хоче їй відкритися? Вона ж мовчить і точно нікому не розповість його таємницю. 

— Ти втомилася і починаєш бачити те, чого немає, — Даміан потягнувся за склянкою води, котра стояла на тумбі. 

Дівчина насупилася. Не розуміла, чому він робить з неї дурепу. Вона переплела пальці у замок та поклала руки на коліна. Міріса беззвучно звернулася до нього:

— “Добре, тоді може нарешті розкажеш, що ти ховаєш у вежі? Я знаю, що там не артефакти”.

Даміан ледь не впустив склянку. Вода всередині хитнулася, розплескавши кілька крапель на його штани, але він навіть не здригнувся. Повільно поставив склянку назад, так і не зробивши ковтка. Чоловік повільно повернувся до неї. У світлі свічок його очі здавалися двома глибокими криницями, на дні яких причаїлося щось темне.

— Звідки ти... — він замовк, не закінчивши питання. Потім важко зітхнув, провівши долонею по обличчю. — Маркус. Звісно. Він тобі щось сказав?

Даміан нахилився до неї, і Міріса мимоволі втиснулася в матрац. Він навис над нею, впершись руками в ліжко по обидва боки від її стегон. Тепер вона бачила кожен м'яз на його грудях, відчувала жар, що виходив від його бронзової шкіри.

— “Ти знову хочеш сказати, що мені здалося?” — її думка здавалася зухвалою, попри те, що серце калатало десь у горлі від його близькості. — “Ти обіцяв, що я буду тут у безпеці, але яка безпека може бути в домі, де господар бреше на кожному кроці?”

Даміан нахилився нижче, так що його обличчя опинилося за міліметр від її вуха. Його гарячий подих обпік шкіру.

— У тій вежі нічого цікавого, — у його голосі відчувалася небезпечна ніжність. — Є речі, знання про які не приносить спокою. Воно лише отруює. 

Міріса не розуміла його впертості. Що таке страшне він може ховати там, за зачиненими дверима? Мабуть, жінку. Припускала, що там Еліза. Може не зовсім жива, чи навпаки розквітла у всій красі. Хто б там не ховався, яке це хтось важливий для Даміана. Він насупив брови:

— Еліза померла і ніяких жінок там немає.

Дівчина прикусила губу. За стільки часу вона й досі не навчилася приховувати від нього думки. Одразу згадалися квіти, які несли слуги до вежі. Даміан хмикнув:

— Може ті квіти потрібні для зілля чи ще чогось. Не подумала про це?

Він відсторонився, і Міріса побачила, як сріблясті шрами на його руці знову ледь помітно спалахнули, реагуючи на його емоції. Він важко зітхнув:

— Мірісо, є речі, про які я не можу тобі розповісти, але не тому, що не хочу. Пам’ятаєш як легко інкуб виманив у тебе інформацію про свиток в імператорському сейфі за картиною? — дівчина кивнула і Даміан продовжив:

— Він може знову застосувати свої чари і ти розкажеш йому все навіть попри власну волю.

Нарешті Міріса зрозуміла його перестороги. Він не розповідав не тому, що не довіряв їй, а тому, що не хотів, щоб про це дізнався інкуб. Дівчина відчула незначне полегшення. Вона наважилася і поклала долоню на його плече, відчуваючи під пальцями твердий перекат м'язів. Міріса заплющила очі, дозволяючи своїм почуттям литися до нього відкритим потоком. Пропускала крізь себе захоплення ним, страх і нестерпну ніжність, яка розквітала в грудях кожного разу, коли він знаходився поруч.

— “Маркус сказав, що я повторю долю Елізи. Що з нею сталося насправді? Чому ти так боїшся, коли він згадує її ім'я?”