Глава 28

Його поцілунок відчувався як капітуляція, мовчазне зізнання та клятва одночасно. Він цілував її так, наче намагався вдихнути в неї все своє життя, наче хотів сховати її всередині себе, де жоден інкуб не зміг би її знайти. Міріса відповіла йому з такою ж силою, обвивши руками його шию. Зрештою, він неохоче відірвався від  губ дівчини, його чоло притулилося до її чола. Чоловік важко дихав, а його пальці в рукавичці все ще тремтіли, заплутавшись у її волоссі. Міріса боялася знову почути, що це нічого не означає. Даміан стиснув долоні на її талії:

— Я не знаю, що це означає. Я ревную тебе, і хочу бути з тобою. Ти у моїх думках навіть на відстані, я хвилююся за тебе і бажаю знаходитися поруч. Хочеться тебе цілувати,  торкатися, обіймати. Ти мені не байдужа.

Даміан на мить замовк, наче ці слова випалювали йому горло, але він не відвів погляду. Зазвичай холодні та суворі очі чоловіка, зараз світилися такою відвертою вразливістю, що Мірісі забракло повітря.

— Я не вмію кохати, Мірісо, — тихий шепіт торкнувся її губ. — Мисливців вчать гасити в собі все людське, залишатися жорстокими і безжальними. Але поруч із тобою я відчуваю, як ця сталь плавиться. Це лякає мене більше, ніж будь-яка армія тіней. Прикро визнавати, але ти моя найбільша слабкість. Боюся, що хтось дізнається про це і використає проти мене.

Міріса притулилася до його грудей, слухаючи, як скажено б'ється його серце. Міцніше стиснула пальці на його плечах, намагаючись передати всю свою підтримку беззвучно. Даміан напружився. Його тіло вмить стало жорстким, а ніжність у погляді змінилася крижаним спокоєм. Він обережно відсторонив її від себе.

— Хтось іде, — його погляд застиг на дверях.

На порозі з’явилася Грізельда. Її руки нервово смикали фартух.

— Лорде Валльєр, барон Маркус прийшов до тями й вимагає негайної розмови. 

Даміан поправив свою рукавичку, ховаючи руку за спину. Його обличчя знову стало незворушною маскою.

— Я зараз буду, — він повернувся до Міріси. У його очах на мить знову спалахнула та сама пристрасть, котра відчувалася у поцілунку, але він швидко її приховав. — Йди до себе. Грізельда тебе проведе. Пізніше я навідаюся у твої покої.

Міріса безпорадно спостерігала як Даміан йде геть. Вона не встигла запитати його про вежу та рубці на руці. Сподівалася у неї буде нагода, щоб дізнатися про це. Його зізнання зігрівало серце. Дівчина йшла коридорами до своїх покоїв і тішилася почутому. Вони з Даміаном одружені й покохали одне одного. Тепер шлюбні мітки нікуди не зникнуть, адже їхня магія підсилена почуттями. Це ж означає, що вона назавжди залишиться Волльєр і житиме у цьому будинку. Для повного щастя їй залишилося лише позбутися прокляття та дізнатися, що він ховає у вежі. А це означає, що тепер вони можуть… від власних думок дівчину кинуло в жар. Вона зайшла до своїх покоїв. Міріса Волльєр! Їй личило його прізвище. Звісно, потрібно влаштувати публічне весілля, адже таємне її не влаштовує. Дівчина занурилася у думки та вибрала найкращу сукню зі свого гардеробу. Їй хотілося сяяти для Даміана. Вона переодягнулася і нетерпляче чекала на його прихід.

За вікном згушувалися сутінки і нарешті двері її покоїв відчинилися. Всупереч очікуванню, на порозі з’явився не Дем'ян, а Грізельда. 

— Вечерю подано. Прошу спускайтеся до залу.

Міріса розчаровано зітхнула. Заспокоювала себе тим, що Даміан, мабуть, зайнятий. У столовій залі сиділа лише Аріана. Вони вечеряли вдвох, і це породжувало хвилювання у серці дівчини.

Після вечері Міріса сиділа у своїх покоях і напружено чекала на прихід Даміана. Проте його не було. Наважившись, вона вийшла зі спальні. Тихими кроками підійшла до його покоїв та невпевнено постукала.

— Заходьте.

Міріса штовхнула двері та пройшла до спальні. Даміан сидів на ліжку без сорочки, у світлі свічок його шкіра переливалася бронзовим переливом. Дівчина завмерла на порозі, забувши, як дихати. Вона неочікувала побачити його таким. Без сорочки його постать здавалася ще масивнішою, а м'язи живота та плечей вилитими з темної бронзи. Права рука, яку він так ретельно ховав під чорною шкірою рукавички, зараз була оголена. Від зап'ястя до кінчиків пальців її вкривали тонкі шрами, котрі нагадували коріння. Здавалося, вони збільшилися з минулого разу. 

Всередині Міріси спалахнув вогонь. Вона мала б засоромитися, але натомість, дівчина милувалася його вродою. Після його зізнання, Міріса не приховувала своїх почуттів та думок, а навпаки їй хотілося, щоб Даміан знав про її почуття. Чоловік відвернув голову до вікна:

— Мірісо? Я гадав це служниця принесла мені гарячого чаю.