Глава 27

Даміан не відповів. Його кулаки стиснулися так сильно, що шкіра на рукавичці ледь не тріщала. Щойно його гордість розтоптали на його очах.  Міріса розуміла, що маг грався з Даміаном, висміюючи його ревнощі.

— Грізельдо! — голос Даміана пролунав як удар грому, змушуючи всіх здригнутися. — Забери барона. Оброби рани й замкни в гостьових покоях. Нікого не випускати й не впускати без мого відома. І залиште мене наодинці з Мірісою.

Їдальня спорожніла миттєво. Грізельда та слуги майже винесли напівпритомного Маркуса, а Аріана, злякано озирнувшись на брата, зникла в коридорі, зачиняючи за собою важкі дубові двері.

 Даміан стояв спиною до дівчини, спершись руками на стіл. Його плечі важко здиіймалися, а пальці в рукавичці вчепилися в край стільниці. Страх Міріси, який сковував її весь обід, раптом перетворився на гостру, холодну лють. Їй набридло бути пішаком у грі, правил якої вона не знала. Вона підійшла до нього майже впритул. Поклала долоні на широкі плечі й подумки звернулася до чоловіка:

— “Ти знав, що він може змінювати зовнішність?”

Чоловік різко розвернувся й опинився надто близько. 

— Не важливо. Головне те, що він прийшов до мого дому, публічно принизив мене та посміявся.

Міріса стиснула губи. Поклала долоні на його обличчя та змусила дивитися на себе. Подумки адресувала йому слова: 

— “Важливо. Я довірилася тобі, вийшла за тебе заміж, нехай і тимчасово, пов'язала своє життя з тобою, поїхала до цього маєтку, а ти навіть не вважав за потрібне попередити мене про вміння нападника змінювати зовнішність. У мене назбиралося багато питань і я вимагаю відповідей. Якщо знову скажеш, що мені не варто знати, то я їду до столиці. Я не твоя полонена і не безправна рабиня. Скажи мені, хто він?”.

Міріса очікувала на відповідь. У цю мить вона не грала роль, а справді мала намір відправитися до своїх покоїв, зібрати саквояж та поїхати до столиці. Якщо буде потрібно, то вона піде пішки до найближчого міста і там винайме диліжанс, проте не терпітиме ці недомовки. Даміан відчув її настрій. Він дивився їй в очі, наче зважуючи, що робити. Зрештою відхилився і дівчина опустила руки. 

— На тебе полює інкуб, — зізнання Даміана ошелешило Мірісу. — Насправді він безтілесний і може набувати подоби будь-якої людини, проте ненадовго.  Йому потрібні голоси чотирьох дівчат, і коли збире всі, то стане матеріальним. Він отримає тіло і його сила зросте. Він зможе відкрити портал зі світом тіней. Ти четверта дівчина, тому не можна, щоб він забрав твій голос.

— "Інкуб"? — Міріса вимовила це беззвучно, самими губами. Насупила брови та злегка вдарила Даміана кулаком у плече. Він звинувачував її у розпусті, хоч знав, що магії інкуба майже неможливо опиратися. Вони спокушають та зваблюють.

Даміан перехопив її руку, але не стиснув, як раніше, а лише обережно втримав, не даючи вдарити знову. Його очі застигли, наче дзеркало, в якому відбивався її власний біль.

— Так, знав, — його голос став глухим, ледь чутним. — Я зробив все для того, щоб його магія на тебе не впливала, навіть одружився з тобою.

— “Що сталося з Елізою?” — Міріса висмикнула свою руку.

— Звідки ти про неї знаєш? — в очах Даміана промайнуло здивування.

Міріса стиснула губи. Зараз вона задає запитання і чекає на відповідь. Чоловік відвів погляд. Видно, що Еліза була йому дорога. 

— Інкуб забрав її голос. Від неї залишилася лише нерухома оболонка. Я не встиг її врятувати. Відтоді помста інкубу стала моєю метою. Я не можу втратити ще й тебе.

Міріса хмикнула. Він сказав це так, наче вона належить йому. Вона досі сердилася на нього. Даміан карав її за розпусту, яку сам же вигадав у своїй голові, знаючи, що вона беззахисна перед магією інкуба. Даміан різко підвів на неї погляд. Його очі здавалися темними колодязями, повними болю.

— Я карав себе, Мірісо! — чоловік підвищив голос. — Себе! Нестерпно було дивитися, як він зваблює чергову жертву. Я усвідомлював свою безпорадність. Сьогодні він прийшов до мого дому, а  я навіть не запідозрив. Він живився моїми емоціями, відчував, що я ревную тебе до всіх чоловіків на світі. Не можу дивитися як він цілує тебе, як ти відповідаєш з охотою та млієш у його руках.

У серці Міріси розчинилася злість на Даміана. Вона бачила перед собою не всемогутнього мисливця, а загнаного чоловіка, який бореться з власною пристрастю. Вона зробила те, на що він не наважувався. Доторкнулася до його обличчя, і зовсім не приховувала своїх почуттів. Стояла перед ним, як відкрита книга. Тепер він знав про шалений потяг до нього, про симпатію, котра породжувала непристойні думки, та про бажання відчути на собі його вуста. 

Вмить зінниці Даміана розширилися, і його стриманість розлетілася на друзки. Він вхопив її за талію, притягув до себе так сильно, що вона відчула кожен удар його серця, що калатало, як божевільне. Він жадібно накинувся на вуста дівчини, віддзеркалюючи її бажання.