Глава 26

Маркус розсівся навпроти Міріси, не відводячи від неї зацікавленого погляду. Його очі виблискували азартом. Даміан розмістився на стільці на чолі столу його рука у рукавичці нерухомо лежала біля тарілки. Аріана намагалася розрядити атмосферу, але її голос тремтів, як натягнута струна.

— Бароне, подейкують, що на ярмарку  цьогоріч було надзвичайно багато іноземних купців? 

— О так, Аріано, — Маркус підніс келих із густим червоним вином до світла, наче милувався кров’ю. — Цьогоріч гарна була ярмарка. Багато купців, мандрівних артистів та цікавих подій.

Обід минав на диво спокійно. Чоловіки обговорювали політику, полювання та спільних знайомих. Аж раптом Даміан застиг. Його рука з виделкою завмерла на півдорозі до вуст. Обличчя вмить зблідло, а погляд став скляним, сфокусованим на Маркусові.

— Навіть не смій, — його голос звучав тихо, але в ньому відчулася така вібрація люті, що Аріана миттєво зблідла.

Маркус повільно відкинувся на спинку стільця. На його обличчі відбилася лінива, грайлива посмішка людини, яку щойно спіймали за чимось забороненим.

— О, я й забув, що ти чуєш думки, друже, — Маркус спокійно підніс келих до губ. — Вирішив послухати мої? Ну що ж, слухай. Я не збирався приховувати їх від тебе.

Вони дивилися один на одного в абсолютній тиші. Даміан відчував, як у його мозок, наче брудний потік, вриваються образи з голови Маркуса. Барон навіть не намагався ставити ментальні блоки. Навпаки, він розгорнув свої думки перед Даміаном, як яскраву картину. У своїй уяві Маркус повільно розшнуровував корсет Міріси. Він бачив її плечі в м’якому світлі свічок, відчував її дихання на своїй шиї. Він подумки торкався волосся дівчини, пропускаючи крізь пальці світлі пасма, і цілував улоговинку між ключицями, спускаючись все нижче до чорної троянди. Його фантазії ставали відвертішими, й зрештою терпіння у Даміана тріснуло. Його рука в рукавичці стиснулася в кулак так сильно, що почувся хрускіт кісток. 

— Припини, —  його очі потемніли, наливаючись нелюдською люттю. — Прибери свої брудні видіння від неї.

— А хіба я щось робив? — Маркус невинно підняв брови, але його погляд продовжував ковзати по фігурі Міріси, з кожним міліметром підтверджуючи те, що він щойно прокрутив у думках. — Це всього лише фантазія. Хіба можна судити за мрії? Чи ти теж мрієш про таке? 

— Ще одна подібна думка, Маркусе, і я випалю твій розум так, що ти забудеш, як дихати, — в очах Даміана палали іскри злості. — Вона не для тебе. Ні в думках, ні в реальності.

Маркус лише тихо засміявся, дивлячись прямо в очі розлюченого друга.

— Ти ревнуєш її як коханець. Чи ти забув для чого вона тобі насправді?

Раптом з парадних дверей пролунав переляканий крик Грізельди. 

— Лорде! Лорде Валльєр! Там барон Маркус…

Даміан різко розвернувся й не розумів про що мова. На порозі залу стояв ще один барон Маркус у розірваному вишневому камзолі. На його обличчі виднілися синці та кров, світле волосся розпатлане й брудне. Він ледь тримався на ногах, але в його світлих очах палахкотів непереборний гнів.

— Валльєр! — прохрипів він, хапаючись за одвірок. — Якого біса тут відбувається? На мене напали на під'їзній алеї! Якийсь виродок, якийсь... 

Побачивши іншого себе, чоловік замовк. Натомість гість, котрий сидів за столом, широко всміхнувся:

— Ох, так і знав, що потрібно було тебе зв’язати. Ти швидко очуняв.

Справжній Маркус, похитуючись, вказав закривавленим пальцем на чоловіка за столом.

— Ти... ти... — його голос обірвався від жаху.

— Тварюко! —  Даміан підвівся на ноги. — Я мав би здогадатися. 

Гість за столом лише розсміявся.  Постать барона в одну мить почала втрачати чіткість. Одяг танув, перетворюючись на рідку тінь, риси обличчя розпливалися, як акварель під дощем.

— Твої ревнощі дуже смачні, Даміане, — прошепотіла істота, яка вже майже втратила людську подобу. Тепер посеред їдальні клубочився високий чорний силует із золотими очима, що світилися посеред мороку. — Ти так боявся за свою маленьку троянду, що навіть не помітив, як я вкрав твоє повітря.

Двійник кинув останній погляд на Мірісу і чорна троянда на грудях запекла сильніше, ніж будь-коли. Тінь різко стиснулася в одну точку і миттєво розчинилися в повітрі. У грудях дівчини засів страх. В їдальні запанувала мертва тиша, яку порушував лише важкий хрип побитого Маркуса біля дверей.

— Що це було? — барон безсило сповз по одвірку. — Даміане, ти завів у домі нечисть? Це воно напало на мою карету.