Глава 23

— Не люблю цього напищеного індика, — Аріана скривилася.

— І все ж, попрошу тебе поводитися прийнятно і нарешті одягнути сукню, — Даміан знов втупився у лист. Аріана пирснула:

— Ще не народився такий чоловік, заради якого я одягатиму сукню, — спіймавши на собі суворий погляд брата, дівчина виправилася, — крім тебе, звісно.

— Тоді сприймай це як моє особисте прохання. Сьогодні одягни сукню.

Аріана кивнула, хоч і не приховувала свого невдоволення. Міріса намагалася не дивитися на Даміана, який зараз здавався неймовірно вродливим. Зараза! Їй не хотілося, щоб він чув її думки і у голові прокручувала знайому пісню. Аріана плеснула у долоні:

— Мірісо, ти зовсім нічого не їш. Тобі погано? Може, покликати лікаря?

— Їй не потрібен лікар, — різко перервав Даміан. Він відклав листа й нарешті подивився прямо на Мірісу. У його погляді не було ні краплі вчорашньої пристрасті, лише сухий контроль. — Їй потрібне свіже повітря і заняття, яке відволіче її від дурних думок.

Дурних думок! Думки про нього він вважає дурними. Міріса стиснула губи і ледь стрималася, щоб змовчати. Чоловік підвівся, поправляючи манжети.

— Оскільки Грізельда сьогодні зайнята підготовкою до прийому гостя, ти, Мірісо, підеш до старого саду за оранжереєю. Там є рідкісні сорти сріблястого полину, які потрібно зібрати до полудня. Вони необхідні для ритуалу очищення.

Це звучало як наказ, а не як пропозиція. Міріса лише кивнула, розуміючи, що він просто хоче прибрати її з очей, заховати в найвіддаленішому куточку маєтку, поки тут буде Маркус.

— Даміане, але ж сад за оранжереєю майже занедбаний, — здивовано втрутилася Аріана. — Там  занадто похмуро. Я допоможу Мірісі.

— Ні, ти йдеш переодягатися, — Даміан схопив лист зі столу та заховав його до кишені.

Він розвернувся і вийшов із залу. Аріана дочекалася, поки кроки брата стихнуть у коридорі, і подалася вперед, накриваючи долоню Міріси своєю.

— Не зважай. Він сам не свій відтоді, як ти тут з'явилася, — тихо прошепотіла вона, вдивляючись у бліде обличчя дівчини. — Він поводив себе так лиш тоді, коли втратив Елізу.

Міріса здригнулася. Припускала, що мова йде про ту дівчину, яку вона бачила у тумані спогадів від квітки. Їй хотілося дізнатися більше, але дівчина вже підвелася:

— Піду переодягнуся у сукню і вдаватиму з себе справжню леді, — Аріана підвелася. Міріса схопила її за руку й не знала, як мовчки запитати про ту загадкову жінку. Дівчина всміхнулася:

— Хочеш, щоб я пішла з тобою до саду?

Міріса похитала головою. Ох, їй потрібне перо і папір. Вона спілкуватиметься з дівчиною листуванням! Натхненна новою ідеєю, Міріса зобразила пантомім пера та листка, проте Аріана лише зіщулила очі.

— Я не розумію, що ти хочеш сказати. Прийде Даміан і перекладе. 

Безпорадно спостерігаючи як Аріана зникла у коридорі, і Міріса тупнула ногою. Зрештою, безпорадно зітхнула та пішла до саду. Над головою лунав спів пташок, а землю вкривав охайно підстрижений газон. Міріса йшла стежкою і розуміла, що цей полин тільки привід відправити її з дому, адже трави могли зібрати й слуги. Вона зайшла за оранжерею і побачила потрібні рослини.

Сріблястий полин ріс густими кущами біля занедбаного фонтану, де замість води тепер було лише пожухле листя. Міріса опустилася на коліна, торкаючись холодних, сизих листочків. Вона не знала що хоче очистити Даміан, її від того мага, що полює на неї, чи від себе.

Вона потягнулася до найвищого куща, але раптом завмерла. Повітря навколо стало солодуватим, наче розлитий мед. Птахи, що до цього галасували в кронах дерев, миттєво замовкли. Сад занурився в абсолютну, неприродну тишу.

— Ти знову шукаєш порятунку в гірких травах, маленька трояндо?

Знайомий голос пролунав збоку. Він здавався таким  п’янким, що Міріса здригнулася. Вона різко обернулася. Біля зруйнованої арки стояв дуже вродливий чоловік. Він не ховався в тіні, а навпаки підставляв обличчя до сонця. Його врода здавалася досконалою, нелюдською, ідеальною. Світле волосся відкинуте назад  світилося м’яким золотом. Дорогий камзол кольору нічного неба, додавав шарму, а на його губах застигла легка посмішка. Міріса точно знала, що це той самий маг, котрий полює на неї.

— Скучила за мною? — він зробив крок до неї. — Ми не завершили почате, я сумував.

Міріса відчула, як її ноги самі прямують до чоловіка, з кожним кроком наближаючись у пастку. Вона зупинилася й зрозуміла, що може боротися з цим дурманом. Чоловік зупинився, здивовано піднявши брову. Його посмішка стала ширшою.

— О, ти навчилася чинити опір? Даміан добре попрацював над своєю посудиною. Але запитай себе, Мірісо, чому він робить все, щоб переварити наші поцілунки? Невже тому, що боїться за тебе? Навряд. Валлєр боїться, що я покажу тобі правду, яку він випалює з тебе.