Глава 22

Міріса затамувала подих та невпевнено кивнула. Він обережно відгорнув край тканини, відкриваючи вид на її груди, де в напівтемряві тьмяно пульсувала чорна троянда. Даміан завмер. Його погляд жадібно вчепилися трохи нижче пелюстки і Міріса не знала куди дивиться чоловік: на мітку, чи на її груди, які ледь ховалися у відвертому декольте.  Спіймавши мовчазне обурення дівчини, Даміан почав рахувати. Його губи ворушилися майже беззвучно, наче він читав заупокійну молитву.

— Одна, — його палець, не торкаючись шкіри, окреслив контур пелюстки, що вже ледь трималася. — Дві, три…

Міріса відчула, як по шкірі пройшли сироти. Це здавалося неймовірно інтимно і водночас жахливо. Він рахував її час. 

— Чотири, — палець Даміана, той, що без рукавички, наче випадково доторкнувся до шкіри та окреслив пелюстку.

Дівчина здригнулася. Його дотик викликав мурашки на шкірі, а у животі розгорілося полум'я. Її манило до цього чоловіка, хотілося відчувати на собі його дотики та поцілунки. Злякавшись своїх розпусних думок, Міріса відвела погляд.

— Залишилося п'ять, — Даміан наче виніс вердикт. 

Він наблизився ще на міліметр, і у серці Міріси зародилася впевненість, що він її поцілує по-справжньому, без жодних ритуалів. Даміан притиснувся чолом до її чола, його рука все ще лежала на мітці. 

— Я не той чоловік, у якого тобі варто закохуватися.

— “Не лізь у мої думки”, — Міріса вимовила це беззвучно. — “І здається, вже надто пізно цим перейматися”.

Вона потягнулася до чоловіка та доторкнулася вустами його губ. Цілувала невпевнено, боязко, остерігаючись, що у будь-яку мить він її відштовхне. Проте цього не сталося. Даміан поглибив поцілунок, а іншою рукою притиснув дівчину до себе. Він цілував її так, наче сам бажав цієї близькості, наче вона подобається йому не менше, ніж він їй. Його рука повільно опустилася від мітки вниз та нахабно прокралася під халат. Пальчики чоловіка досліджували її тіло і давно перетнули межу дозволеного. 

Даміан перервав поцілунок лише на мить, щоб перевести подих, але не відсторонився. Його чоло все ще торкалося її чола, а зіниці були настільки розширені, що сірий колір очей майже зник, залишивши лише бездонну нічну темряву.

— Ти не розумієш, що робиш, — він хрипко прошепотів, хоча його власні пальці продовжували свій пекучий шлях по її шкірі. — Ти граєшся з вогнем, який спопелить нас обох.

Його рука під халатом піднялася вище, до самих грудей, де під тонкою тканиною сорочки відчайдушно калатало її серце. Він торкнувся пальцями контурів чорної троянди, і Міріса мимоволі вигнулася назустріч, випускаючи тихий, рваний стогін. Даміан накрив її губи своїми, але тепер не ніжно, а владно, майже агресивно, наче намагаючись цим поцілунком заглушити голос власного сумління. Він досліджував її губи із жадобою людини, яка вмирала від спраги, а руки нахабно і впевнено пестили її тіло, змушуючи Мірісу забути про все.

Раптом він різко зупинився та відсторонився так швидко, наче його вдарило струмом. Даміан підвівся з ліжка і зарився рукою у своє волосся. Міріса сиділа розхристана, з розпухлими губами та тремтячими руками.

— Нам не можна. Трясця! — зі злості Даміан схопив вазу з квітами та жбурнув її об підлогу. З гуркотом, вона розлетілася на уламки. 

Він розвернувся і вилетів із кімнати, навіть не озирнувшись. Міріса залишилася одна, відчуваючи, як порожнеча в грудях розростається. Не розуміла, чому їм не можна зближуватися. Невже через таємничу жінку, яку він ховає у вежі? Чи через неможливість розірвання їхнього шлюбу, якщо вони перетнуть межу? Думки крутилися у голові, але правильної відповіді вона не знала. Даміану відомо про її почуття і він свідомо відмовляється від неї. Дівчина стиснула руки в кулаки. Пообіцяла собі, що більше ніколи не проявить слабкість і не цілуватиме його. У столиці у неї багато залицяльників і один з них обов'язково змусити забути про гордого Валльєра.

 Міріса прокинулася вранці й одразу відчула легкий біль у тілі після вчорашнього очищення. Служниці допомогли їй одягнутися і дівчина спустилася до їдальні. 

У залі стояв сервірований стіл,  за яким сидів Даміан. Він зосереджено читав якийсь лист, розгорнутий поруч із горнятком чорної кави. Його рука у рукавичці нерухомо лежала на скатертині. Почувши кроки Міріси, він навіть не підвів голови, лише кутки його губ ледь помітно смикнулися.

— Сідай, — Даміан кивнув на стілець.

Аріана сиділа навпроти, і нервово розминала в руках серветку, переводячи погляд з брата на Мірісу. Вона була занадто спостережливою, щоб не помітити, як змінилося повітря між братом і Мірісою після вчорашньої ночі.

— Даміане, ти сьогодні занадто мовчазний, — нарешті не витримала сестра, пересуваючи тарілку з недоїденим омлетом. — Навіть для тебе.

Даміан підняв холодний погляд, на неї.

— У мене багато справ. Сьогодні прибуває барон Маркус. Потрібно підготувати звіти для Ордену.

Дуже дякую за ваші сердечка книзі та підпис на мою сторінку!