Глава 15

Міріса тихо постукала об одвірок, привертаючи увагу. Аріана різко обернулася, почервоніла, але тут же видихнула з полегшенням.

— Мірісо! Допоможи мені, благаю. Якщо брат побачить, що я намагаюся пронести зброю під парадною сукнею, він розверне карету ще біля воріт. Але я не піду туди з голими руками, поки небезпека десь поруч. Я можу захистити тебе і нареті він почне ставитися до мене серйозно.

Міріса підійшла ближче. Вона м'яко відсторонила руки дівчини від зіпсованої тканини й жестом показала на іншу сукню. Важка, оксамитова, глибокого винного кольору, висіла на вішаку й здавалася більш парадною. Міріса почала діяти. Вона не могла говорити, але її руки рухалися з неймовірною впевненістю. Дівчина розпорола внутрішню кишеню сукні, зробивши її більшою. Взяла хустинку до рук, та залатала кишеню. Тепер у ній повністю ховався кинджал. Аріана одягнула ту сукню й залишилася задоволеною. Міріса вказала їй на крісло перед дзеркалом. Попереду чекала найскладніша частина, приборкання дикого волосся сестри Валльєра.

Міріса працювала обережно. Вона вплітала в пасма Адріани срібні нитки та дрібні шпильки. Дівчина не просто робила зачіску, а створювала образ аристократки, за яким неможливо впізнати бунтівну дівчину з лісу. Висока зачіска відкрила шию Аріани, зробивши її виразнішою та дорослішою. Міріса закінчила та відступила. Аріана глянула у дзеркало і замовкла. Вона торкнулася своїх щік, не впізнаючи себе.

— Ого, я справді схожа на леді. Навіть страшно. Мірісо, у тебе чарівні руки. Тепер Даміан точно не матиме до чого причепитися, — Аріана підхопилася і міцно обійняла Мірісу. — Дякую! Ти зробила з мене Валльєр, яку хоче бачити брат. 

У цей момент у двері постукали. З коридору пролунав суворий і позбавлений емоцій голос Даміана:

 — Карета готова. Виходьте, і сподіваюся, ви обоє дотрималися моїх настанов щодо вбрання.

Аріана весело підморгнула Мірісі, перевіривши, чи надійно сидить кинджал під оксамитом, і вони разом вийшли з покоїв. Побачивши їх на сходах, Даміан завмер. Його погляд ковзнув по Аріані з явним здивуванням. Він не очікував побачити сестру настільки елегантною та дорослою. Чоловік перевів погляд на Мірісу і його очі на мить потемніли від нестримного захвату, змішаного з тривогою. Він стриманго кивнув:

— Маєте гідний вигляд.

Міріса пройшла повз нього, навіть не глянувши в його бік. Її обличчя нагадувало застиглу мармурову маску. Образа за вчорашні квіти у вежі все ще пекла зсередини. Звісно, він їй нічого не обіцяв, але кляті ревнощі перчили у грудях. Вона намагалася взагалі про це не думати. Не варто Даміану знати, що їй все відомо. Чоловік насупився, наче відчув раптову зміну в її настрої, але нічого не сказав.

Поїздка в кареті минула в напруженій тиші, яку порушувала лише Аріана, яка захоплено описувала, що збирається купити новий кинжал. Екіпаж зупинився на головній площі міста, і шум ярмарку накрив їх, як стихія. Місто гуло. Скрізь майоріли яскраві прапори, пахло смаженим мигдалем, медовим елем та пилом. Вони вийшли з карети і Даміан миттєво притягнув Мірісу до себе, тримаючи її за лікоть так міцно, ніби вона могла розчинитись у повітрі.

— Не відходь від мене ні на крок, — його рука в рукавичці стиснула її долоню.

Вони повільно просувалися між торговими рядами. Аріана, попри обіцянку зразкової поведінки, постійно намагалася вирватися вперед, розглядаючи маски комедіантів. Даміан поводився як хижак на полюванні. Його погляд безперервно сканував обличчя перехожих, дахи будинків та темні підворіття.

Раптом дорогу перегородив високий чоловік у розкішному золотистому камзолі. Його обличчя осяяла широка, самовпевнена посмішка.

— Даміане! Старий ти вовче, невже це справді ти вибрався на сонце? — незнайомець по-дружньому ляснув Лорда Валльєра по плечу. Даміан миттєво напружився, його постать стала ще більш прямою та непідступною.

— Маркусе, — Даміан простягнув руку для короткого потиску. — Не очікував зустріти тебе тут, а не в столичних гральних залах.

— О, я вирішив змінити клімат. Але, бачу, ти часу дарма не витрачав, — Маркус перевів цікавий погляд на Мірісу. — Невже ти не познайомиш мене з цією прекрасною леді? Я вже й забув, коли бачив у нашому краї таку витончену красу.