Глава 13

— Я стараюся, Даміане! — дівчина виконала відчайдушний випад.

Даміан легко відбив удар, зробив блискавичний крок вперед і руків’ям шпаги вдарив її по зап’ястку. Зброя Адріани з гуркотом вилетіла на підлогу.

— Погано! — він не допоміг їй піднятися, лише холодно дивився зверху вниз. Його очі світилися тим самим небезпечним сріблом, яке Міріса бачила в лісі. — Твої намагання нічого не варті, якщо ти не готова вбивати. Ще раз. Піднімай зброю і захищайся.

Адріана закусила губу, щоб не розплакатися, і потягнулася за шпагою, але Даміан наступив чоботом на лезо, не даючи їй його взяти.

— Ти надто слабка, бо покладаєшся на емоції. 

Міріса більше не могла на це дивитися. Вона зробила крок вперед, і звук її легких кроків миттєво змусив Даміана обернутися. Його погляд здавався диким, наповненим залишковою люттю бою, але побачивши Мірісу, він завмер. Його груди важко здіймалися, а по лобі стікав піт. Чоловік повільно прибрав ногу зі зброї сестри. Аріана скористалася цим, схопила шпагу і, кинувши на брата повний образи погляд, кинулася у бій. Даміан вправно відбився та похитав головою:

— Відпочинь, Аріано. Планка шістдесят секунд. Вперед!

Дівчина сердито стиснула губи, різко опустилася на підлогу й стала в упор, витягнувшись у рівну, напружену лінію. М’язи на її руках здригнулися від напруги, проте погляд залишався впертим, таким самим, як у брата. Даміан звернувся до Міріси:

— Ти думаєш, я надто суворий з сестрою, але у разі небезпеки тільки так вона зможе себе захистити. 

Він явно чув обурення Міріси. Дівчина звернула увагу на жилетку, котра прилипла до його тіла, відкриваючи контури міцних плечей. Даміан  бачив, як її погляд затримався на його руках, як вона збентежено повернула голову, і поводилася так, наче робить щось заборонене. 

— Йди сюди, — чоловік простягнув долоню. — Якщо ти вже тут, ти теж маєш знати, як діяти. На ярмарку я можу відволіктися на секунду, і цієї секунди ворогу вистачить.

Міріса невпевнено зробила крок вперед. Даміан жестом наказав їй повернутися спиною до нього. Вона підкорилася, відчуваючи, як серце починає вибивати шалений ритм об ребра.

— Уяви, що натовп навколо тебе шумить, ти нічого не чуєш, — його голос тепер звучав прямо біля її потилиці. — Ти відчуваєш лише чужу присутність.

Раптом вона відчула його всім тілом. Даміан підійшов упритул, майже втискаючись у її спину. Його гаряче дихання обпекло ніжну шкіру за вухом, змушуючи Мірісу здригнутися. Тією рукою, що в рукавичці, він різко перехопив її за талію, притискаючи до себе так міцно, що вона відчула твердість його м'язів під вологою жилеткою. Інша його оголена рука повільно лягла їй на шию, ледь торкаючись сонної артерії.

— Якщо він підійде так близько, — губи Даміана майже доторкнулися мочки її вуха, — то у тебе немає часу на страх. Тільки на один рух.

Міріса затамувала подих. Вона відчувала кожен удар його серця своєю спиною, запах озону і поту, який зараз здавався їй найсильнішим афродизіаком. 

— Не застигай, Мірісо, — Даміан ледь помітно притиснувся щокою до її волосся. Його рука на її талії піднялася вище, до самих грудей, де під тонкою тканиною ховався знак чорної троянди. — Відчуй мою вагу. Використай її. Твій лікоть має знайти моє сонячне сплетіння, а підбор мою стопу.

Наче в інтимному танці, він повільно повів її тілом. Кожен його дотик залишав по собі вогняний слід. Міріса відчула, як її коліна слабшають, а серце виривається з грудей.

Даміан продовжував тиснути, його тіло, наче розпечений метал, котрий випалював її волю. Міріса відчувала, як паморочиться в голові від близькості, від його запаху та низького, владного шепоту. Вона бачила, що він випробує її не лише як учня, а й як жінку, перевіряючи, наскільки глибоко вона дозволить йому зайти. Його рука на її горлі стиснулася трохи сильніше, змушуючи її підняти підборіддя.

— Якщо ти не вдариш зараз, то програєш. Смерть не чекатиме, поки ти наважишся.

Ці слова стали останньою краплею. Обурення за Адріану, страх перед невідомим та ця нестерпне, задушливе напруження між ними вибухнули всередині Міріси. Їй більше не хотілося бути тендітною лялькою в його руках.

Різким, коротким рухом вона ввігнала лікоть йому в сонячне сплетіння. Даміан не очікував такої сили. Він видихнув повітря з коротким хрипом, і його хватка на її талії миттєво ослабла. Скориставшись цим секундним замішанням, Міріса розвернулася всім корпусом і, як він і вчив, з розмаху наступила своїм підбором йому на підйом стопи.

Даміан відсахнувся, випускаючи її з обіймів. Його обличчя на мить спотворилося від болю, але вже за секунду на ньому з'явилося щось схоже на переможне задоволення. 

— Я не зрозуміла, що це було, тренування чи зваблення? — Аріана сиділа на підлозі та хитро зіщулила очі. Здавалося вона теж помітила іскри симпатії, котрі літали у повітрі.