Глава 12

Кам’яними ногами, Міріса йшла поруч з чоловіком. Його рука у шкіряній рукавичці, міцно тримала її долоню. Вони рухалися мовчки, заглиблюючись у саму гущавину, де дерева спліталися кронами, створюючи затінок. Ліс зустрів їх холодною вологістю. Вони вийшли на галявину, де старе коріння дубів випиналося з землі, наче руки велетня.

— Стій тут, — Даміан відпустив її руку, і Мірісі миттєво стало холодно. — Не бійся, я буду поруч навіть якщо ти мене не бачитимеш. Можеш пройтися на галявину, це безпечно.

Він зробив крок назад і зник серед дерев. Міріса залишилася одна у центрі цього мовчазного всесвіту. Вона повільно пройшлася галявиною, лякаючись будь-якого шурхіту. Зрештою, зупинилася серед галявини і стояла нерухомо. Вітер грався з гілками дерев, листя шелестіло, проте нічого не вказувало на чиюсь присутність. Час для неї наче зупинився. Дівчина сіла на галявину та терпляче чекала на свого ката. Сонце опинилося у зеніті й з-за дерев почулися чиїсь кроки. У серці оселився страх та розпалив багаття у грудях. Міріса різко підскочила на ноги та розвернулася. До неї наближався Даміан.

 — Він не прийшов. Не може бути, щоб він тебе не відчув, мабуть, дізнався про пастки. Доведеться піти на більший ризик. Повертаємося до маєтку. 

Слова Даміана настрожили. Маріса боялася припустити, який божевільний план зародився у його голові. Даміан зайшов до зали та зупинився біля каміна. Він не повертався до Міріси, поводився так, наче щось його сильно турбує. Його важке зітхання, порушило тишу:

— Завтра ми їдемо до міста. На центральній площі починається ярмарок. Там буде натовп, шум, галас. Я виставлю охорону по периметру площі, — Даміан нарешті повернувся до неї. Його очі горіли рішучістю. — Ти маєш бути поруч зі мною і ні на крок не відходити. 

Затамувавши подих, Міріса підійшла ближче. Поїздка в місто здавалася їй порятунком від задушливих стін маєтку і смертельною пасткою водночас.

 — Ярмарок! — раптом пролунав дзвінкий голос Аріани.

Вона з’явилася на верхніх сходах, наче чекала цієї миті весь день. Дівчина стрімко спустилася вниз, її очі сяяли азартом.

— Даміане, ти не можеш залишити мене тут нудьгувати, поки ви будете розважатися в місті. Я теж хочу на ярмарок. Чула, що тобі потрібна охорона, я тобі допоможу.

Даміан, явно невдоволений таким розвитком подій, важко зітхнувши, потер ніс рукою в рукавичці. Аріана вхопила його за лікоть, благально дивлячись знизу вгору.

— Я буду твоїми додатковими очима. Крім того ти не можеш поїхати з Мірісою без супроводу. Це порушення пристойності, вам потрібна дуенья, але від Грізельди користі не буде, а я можу і ножа метнути, і на мечах битися.

Лорд Валльєр уважно подивився на сестру, а потім на Мірісу, наче зважуючи варіанти. Його погляд пом'якшав лише на мить, перш ніж знову стати суворим.

— Добре, ти поїдеш з нами, але за однієї умови.

Аріана затамувала подих, наче готова погодитися на що завгодно. Даміан критично оглянув її розпатлане волосся, шкіряні штани та корсет. 

— Ти матимеш належний вигляд. Ти сестра лорда. Тобі не личить так одягатися. На тобі має бути парадна сукня, зібране волосся і ти виконуватимеш кожен мій наказ без заперечень. Також, будеш милою з потенційними нареченими. Якщо я побачу бодай натяк на твої фокуси, то Грізельда зачинить тебе в підвалі до наступної весни.

Аріана радісно підстрибнула, ледь не збивши важкий канделябр.

— Обіцяю! Я буду справжньою леді, от побачиш, — вона весело підмигнула Мірісі й побігла вгору по сходах, напевно, перетрушувати свою шафу.

Даміан знову залишився наодинці з Мірісою. Він підійшов до неї впритул.

— Вона не розуміє небезпеки, а ти розумієш. Завтра ми їдемо не на ярмарку, а у лігво звіра. Йди до себе та відпочинь.

Чоловік вийшов із залу, наче боявся сказати щось більше, ніж належить знати Мірісі. Дівчина попрямувала до своїх покоїв. Вона підготувала одяг на завтра, дочитала книгу та нудилася у покоях. Зрештою, усвідомивши, що покої не замкнені, а вона не полонена, вийшла на коридор. Дівчина блукала маєтком, в надії знайти Аріану. Сподівалася, що балаканина дівчини її розважить. Вона скучила за розмовами та спілкуванням. Як тільки зможе говорити, то, напевно, не замовкне до самого ранку.

Міріса почула дивні звуки, котрі доносилися з-за важких дубових дверей у кінці правого крила. Ритмічний, сухий свист сталі, важке дихання та глухі удари об дерево. Дівчина обережно штовхнула двері, і перед нею відкрилася простора зала для тренувань. У центрі рухалися Даміан і Аріана. Чоловік стояв без камзола, лише у чорній жилетці, яка відкривала його м’язисті треновані руки. Шлюбну мітку приховували бинти, але навіть з ними чоловік здавався втіленням нещадної сили та неймовірно привабливим. Він тримав тренувальну шпагу. Аріана важко дихала та намагалася відбити його черговий випад. Її обличчя палало, а волосся вибилося з коси.

— Знову повільно! — голос Даміана пролунав як удар батога. — Якщо ти так само будеш розвертатися у справжньому бою, то тебе вб’ють раніше, ніж ти встигнеш згадати, де твій ніж.