Глава 10

Він обережно відвів тканину, відкриваючи вид на чорну троянду, котра розквітла на її грудях, прямо над серцем. Зараз, після нападу лісу та їхнього зближення, татуювання здавалося живим. Пелюстки потемнішали, налилися, як застигла кров, а від самої квітки йшло ледь помітне тепло.

Даміан затамував подих. Почав повільно, з якоюсь болісною зосередженістю, рахувати пелюстки, не торкаючись їх, але проводячи пальцем у повітрі над ними.

— Сім, — на мить він стиснув губи. — Залишилося лише сім. Кожного разу, коли ти говориш, одна пелюстка опадає. У тебе залишилося лише сім разів. Будь ласка, постався до цього серйозно.

Він нарешті зважився і торкнувся самої середини квітки. Міріса здригнулася. Від його пальців пройшов розряд, який змусив її серце підстрибнути. Це здавалося настільки інтимно, що вона мимоволі заплющила очі. Даміан не відсмикнув руку. Його долоня повністю лягла на її груди, накриваючи троянду, і вона відчула, як шалено калатає його власне серце через цей контакт.

— Коли впаде остання пелюстка, — Даміан схилився до її обличчя, так близько, що їхні носи майже торкалися, — твій голос назавжди залишиться у нього. Ти станеш тінню, Мірісо. Порожньою оболонкою, яку він забере у свій світ. Я дивлюся на цю квітку і бачу пісочний годинник, де замість піску твоє життя. 

Міріса відчула, як його пальці злегка стиснулися. Він наче боровся з собою. Мисливець у ньому наказував відсторонитися і бути холодним, але чоловік прагнув захистити її від усього світу, приховавши у своїх обіймах. Принаймні, їй так здалося. Вона повільно підняла свою руку і накрила його долоню, що все ще лежала на її грудях.

— “Ти поводишся непристойно”, — Міріса звернулася до нього подумки.

— Але тобі подобається, — надто впевнено прозвучало з його вуст.

Шкіру Міріси вкрило жаром. Від цього чоловіка неможливо щось приховати. Йому відомі всі її таємниці та потаємні бажання. Вона опустила голову та подумки виправдовувалася: “Звісно подобається, адже ще ніхто не торкався мене там. І ти тут сидиш так близько, сяєш своєю вродою. Ти що хочеш мене спокусити?”

Даміан миттю забрав долоню з її грудей та став на ноги. Він зробив декілька кроків назад, наче тікав від небезпеки.

— Ні, я б не посмів. До того ж, якщо ми консумуємо шлюб, то анулювання неможливе. Я ж казав, що дружина мені не потрібна, не з моїм стилем життя.

Даміан підняв з підлоги рукавичку і почав повільно натягувати її, палець за пальцем, знову повертаючи собі вигляд суворого Лорда Валльєра. Він грізно звів брови догори:

— Ти зможеш не виходити з покоїв до вечора? Я налаштую магічні пастки, поставлю замки там, де тобі небезпечно з’являтися. Я можу бути спокійним, що за ці декілька годин ти не вляпаєшся у чергову пригоду?

Міріса невпевнено кивнула. Вона не уявляла, що робитиме тут на самоті декілька годин. Це ж можна померти від скуки. Даміан зупинився перед дверима та розвернувся:

— Я попрошу, щоб Грізельда принесла тобі вишивку чи в’язання.

“Краще книгу!” — беззвучно промайнуло у її голові.

Даміан на мить застиг, його рука торкнулася масивної клямки. Він повільно повернув голову, і в кутиках його вуст з’явився ледь помітний натяк на іронічну посмішку.

— Книгу? — перепитав він, зчитуючи її думку так легко, ніби вона вигукнула це на весь голос. — Звісно. Ти не з тих, хто буде покірно рахувати петлі на мереживі, поки світ навколо руйнується. Я пришлю тобі щось із бібліотеки. 

Даміан вийшов, і вона почула, як з того боку у замку повернувся ключ. Тихий, сухий звук, що поставив крапку в їхній розмові. Вона залишилася одна у великій кімнаті, замкнена, де ще витав аромат його парфумів.

Минуло близько пів години, перш ніж у двері коротко постукали. Грізельда зайшла з тацею, на якій, окрім легкого обіду, лежала книга у палітурці з потемнілої шкіри.

— Лорд Валльєр просив передати це вам, леді, — економка поклала книгу на край столу. Її обличчя залишалося кам’яним, але в очах промайнуло щось схоже на жаль. — Він особисто вибирав її в архівах. Каже, що це вас заспокоїть.

Грізельда пішла, і Міріса кинулася до книги. Це виявився любовний роман. Вона зітхнула, й перегорнула пожовклу сторінку. Принаймні, Даміан вирішив не  приспати її нудною астрономією чи ботанікою. Це історія про заборонене кохання лицаря та лісової німфи. Даміан справді вирішив, що їй потрібно відволіктися від мороку цього дому, або ж він просто не хотів, щоб вона лізла в його секрети.

Дівчина переодягнулася у чисту сукню і декілька годин за книгою пролетіли непомітно. Читаючи про чужі почуття, Міріса мимоволі проводила паралелі з власною ситуацією, і це змушувало її серце стискатися.

Ввечері двері відчинилися, і на порозі з’явився Даміан у простій чорній сорочці з розстебнутим коміром. Без суворої форми він мав менш загрозливий вигляд, але водночас ще більш бентежний. Чоловік кивнув на книгу, що лежала поруч із Мірісою на ліжку.

— Сподіваюся, сюжет виявився цікавішим за в'язання спицями, — він підійшов до вікна, за яким небо вкрилося сутінками. — Я був зайнятий укріпленням периметра. Після того, що сталося вдень, ліс поводиться неспокійно. Я прийшов запросити тебе на вечерю.