Глава 8

Пелюстка відірвалася з її грудей та розчинилася у повітрі. Ліана різко смикнула дівчину на себе, притиснула до дуба. З кожною секундою пагін сильніше стискав талію,  витискав з легень все повітря, а з лісу почали тягнутися інші пагони, наче живі щупальця, готові затягнути її в хащі. Дівчина вчепилася пальцями у ліану та намагалася її послабити, проте нічого не виходило. Кожний вдих боляче відбивався голками у шкірі.

— Назад! — голос Даміана прогримів над галявиною, як удар грому.

Вальєр з’явився миттєво. Навіть не використовуючи зброю, Даміан простягнув руку вперед і доторкнувся ліани. Пагін, який щойно здавався сталевим, розімкнувся та, як і інші ліани, безслідно зник у землі. Міріса почала падати. Даміан встиг підхопити її біля самої землі. Його руки стиснули її плечі з такою силою, що вона відчула кожен його палець крізь одяг. Він дихав важко, а його обличчя було спотворене такою люттю, якої вона ще не бачила.

— Які з моїх правил були тобі незрозумілі? — він розвернув її обличчям до себе. — Я чітко сказав,  не виходити за межі двору. Ти хоч розумієш, що це за ліс? Це не парк для прогулянок, там повно пасток.

Побачивши переляк у її очах, Даміан раптово замовк. Подумки Маріса виправдовувалася але здавалося, чоловік не чув її думок. Він зосередив погляд на розірваній тканині сукні на талії, де проступили краплі крові від шипів. Його гнів миттєво згас, поступившись місцем чомусь іншому.

Даміан притягнув дівчину до себе, притискаючи голову Міріси до свого плеча. Вона відчула, як шалено калатає його серце. Мірісу збентежила його поведінка. Вони ж чужі одне одному і ці притискання неприпустимі. Чоловік обережно відсторонився, не випускаючи її рук. Його погляд впав на груди дівчини. З-під закритого декольте сукні, виглядала чорна троянда. Міріса хаотично хапала ротом повітря й не могла зрозуміти, що то за ліана щойно хотіла її вбити. Даміан пояснив:

— Цей ліс нападає на кожного, хто намагається знайти або вийти на подвір'я будинку. Саме тому я наполіг, щоб ти поїхала сюди зі мною. Тут мені легше спіймати вбивцю, але водночас, цей ліс небезпечний для тебе. Куди ти йшла?

Він вступив я поглядом у її очі. Міріса намагалася думати про все, що завгодно, тільки не про Аріану та справжню мету цієї прогулянки. Даміан злегка всміхнувся:

— Адріана тобі нічого не розповість про ту дівчину. Навіщо тобі це знати? 

Міріса завмерла, відчуваючи, як по спині пробіг холодок. Дратувало, що для нього її думки як відкрита книга, навіть якщо вона намагається зачинити її на всі замки. Дівчина повільно підняла руку і торкнулася своїх губ, а потім вказала на ліс, що оточував маєток. В її очах читалося чітке запитання: «Як я можу боротися з темрявою, якої не розумію?»

Даміан зітхнув і не відпускав її руку. 

— Знання не завжди допомогають, Мірісо. Іноді вони стають лише важчим каменем на шиї. Ти шукаєш у цій історії дівчину, а знайдеш лише моє безсилля. А ріана бачить у всьому пригоду, бо вона ще не знає, як це, чути, як згасає душа того, кого ти присягнувся захищати.

Він на мить замовк, а у Міріси округлилися очі. Вона припустила найгірше. Ймовірно, та дівчина померла. Даміан потягнув її до будинку:

— Досить на сьогодні експериментів. Я  відведу тебе в твою кімнату. Якщо не хочеш, щоб я зачинив тебе на ключ у покоях, то більше не порушуй правила. Вони вигадані не просто так. 

Міріса дивилася на його застигле обличчя, бачачи, як він знову одягає свою маску байдужості, але його руки міцно тримали її, і видавали його справжні почуття. Він боявся за неї більше, ніж вона за себе.

— Так, я боюся за тебе, адже імператор мене вб’є, якщо щось станеться з сестрою його дружини.

Міріса стиснула руки у кулаки. Ніякої приватності! Даміан важко зітхнув:

— Мій дар дуже корисний, але повір, інколи я чую те, що зовсім не хотів би.

Вони піднялися сходами і чоловік провів Мірісу до покоїв. Вона сіла на край ліжка. Рани боліли, а кров забруднила сукню. Вальєр вийшов з кімнати і через хвилину повернувся з невеликою срібною скринькою, від якої пахло лікувальними травами та гірким мигдалем. Він діяв мовчки, але в кожному його русі відчувалася напруга, подібна до натягнутої струни. Даміан опустився на коліна прямо перед нею. Поставивши скриньку на підлогу, одразу наказав:

— Підніми руки.

Міріса завагалася, її пальці мимоволі стиснули край розірваної сукні на талії. Даміан підняв на неї пронизливий погляд, у якому все ще догоряли залишки нещодавнього жаху.

— Я маю обробити порізи, Мірісо. Шипи цього лісу отруйні. Якщо я не витягну токсин зараз, до вечора в тебе почнеться магічна лихоманка.