Глава 5

Міріса вклала руку у його долоню та вийшла з карети. Одразу помітила, що маєток зовсім не схожий на витончені палаци столиці. Це сувора споруда з темного каменю, високим дахом, та вузькими вікнами. Стіни вкрилися сивим мохом і диким виноградом, який у ранкових сутінках здавався павутинням. Навколо не було огорожі і навіть воріт. Дівчина дивувалася, як у таких умовах Даміан збирається її захищати. Будь-хто може безперешкодно зайти на подвір’я.

— Стій! — Даміан, виставив руку та не дозволив зробити крок вперед.

Щось засвистіло у повітрі, блиснуло, і з глухим стуком врізалося у дерев’яну стінку карети на декілька сантиметрів вище від її плеча. Міріса розвернулася і завмерла. На золотистому обідку у дереві застряг кинджал. Страх прокотився венами дівчини. Не встигла вона приїхати, як її намагаються вбити. Даміан поклав руку на її плече та когось виглядав у ранкових сутінках.

— Не бійся, це напевно Аріана.

Міріса перелякано округлила очі. До всіх бід, котрі впали на неї, ще не вистачало ревнощів від пасії Даміана. Якась занадто ревнива у нього дівчина, і Міріса боялася залишитися без голови. У ту ж мить пролунало захоплене:

— Влучила!

З-за колони вийшла дівчинка років чотирнадцяти. У шкіряних штанах, сорочці та чорному корсеті зовсім не нагадувала придворну леді. Темне волосся зібране у високий хвіст, а сині очі виблискували цікавістю. Вона сяяла так, ніби щойно перемогла у великій битві.

— Ти знову цілишся в гостей? —  навіть не підвищивши голосу, втомлено та надто спокійно Даміан звернувся до незнайомки.

— Я цілилася в карету, — дівчина збігла зі сходів. — Я ідеально розрахувала відстань. Бачиш? Навіть не зачепила нікого.

— Я просив, щоб ти більше так не робила, — Даміан відпустив Мірісу та суворо дивився на дівча. 

— Але саме завдяки моїм метанням кинджалами той противний Гаріксон тікав, виблискуючи п’ятами, так і не заручившись зі мною, — дівчина підійшла до карети та витягнула кинджал з дерев’яної стіни.

— Так ти всіх кавалерів відлякаєш.

— Ну і добре, вони мені зараз ні до чого. Я не планую заміж, а хочу до магічної академії, — дівчина зовсім не переймалася словами Даміана. Заховавши кинджал за пояс з цікавістю глянула на Мірісу. — Це хто?

На порозі з’явилася жінка із суворим обличчям. Посивіле волосся закладене в охайну гульку, на строгій сукні зав’язаний фартух, а блакитні очі здавалися крижаними. Даміан на мить розгубився, але досить швидко його обличчя знову стало беземоційним:

— Познайомтеся, це Міріса, наша гостя. Вона німа, зовсім не говорить, тож не набридайте їй своїми розпитуваннями. За наказом імператора я маю її захистити.

Міріса на мить стиснула губи. Даміан передставив її не як законну дружину, а як німу гостю. 

— Це моя сестра Аріана, а це, — чоловік вказав рукою на жінку, котра стояла терасі, — наша економка Грізельда. Підготуйте, будь ласка, гостьові покої для Міріси. — Даміан розвернувся до дівчини. — У моєму домі потрібно дотримуватися певних правил. Не виходити ввечері після сутінків надвір, не блукати коридорами після того, як згаснуть останні свічки, не ходити самій до лісу і жодної магії без мого відома.

— А дихати їй можна? — Аріана ледь посміхнулася. Даміан вдав, що не почув цього і продовжив ще суворішим голосом:

— І найголовніше. Ніколи, ні за яких обставин не ходити до західного крила.

Міріса скривилася. Така заборона лише посилила її бажання туди піти. Даміан зміряв її суворим поглядом:

— Там нічого цікавого. Тільки склад артефактів, котрі можуть тобі зашкодити.

Міріса подумки звернулася до Даміана: “Якби ти мені показав, то моя цікавість б вщухла”.

— Твоя цікавість мала б вщухнути після слів про артефакти. Повір, це зовсім не цікаво.

— Я хочу уточнити, — Аріана підозріло зіщулила очі. — Міріса — це гостя, черговий об’єкт охорони схований під королівською печаткою, чи легковажна дівиця з якою ти вирішив гарно провести час?

— Аріано! — Дем’ян гаркнув так гучно, що Міріса аж здригнулася від несподіванки. — Не вигадуй зайвого. Міріса тут за наказом короля і покине будинок лише тоді, коли їй нічого більше  не загрожуватиме. 

— О, на неї полюють? — в очах сестри з’явився зацікавлений блиск. — Я допоможу вистежити ворога.

— Найкращою допомогою від тебе буде, якщо ти мені не заважатимеш і не ризикуватимеш собою. Ходімо, Мірісо, Грізельда проведе тебе до твоїх покоїв. 

Суворий тон Даміана не терпів заперечень. Міріса повільно вирушила за економкою, відчуваючи на собі важкий погляд чоловіка, котрий проводжав її до дверей. Кожен крок відгукувався відлунням у високому холі, нагадуючи їй про власну безпорадність. Грізельда йшла мовчки, з прямою спиною, а ключі на поясі брязкали в такт крокам. Вони піднялися на другий поверх і проминули низку важких гобеленів. Економка зупинилася перед масивними дверима з темного дуба.

— Ваші покої, — вона відчинила двері, пропускаючи Мірісу всередину.

Подарунок для вас, промокод на книгу Тані Точин "Вибір Есмайри"  jVdweYTR. Хто перший активує, той і читатиме.