Глава 3

Мірісу аж пересмикнуло від думки, що вона має кудись їхати з цим чоловіком. Вона схопила сестру за руку та похитала головою. Солейна одразу зрозуміла її посил та заперечила:

— У палаці теж багато охорони. Ми подвоїмо захист.

 — Це не спрацює. Мені потрібно виманити його. Я найкращий мисливець королівства, тому потрібно робити, як кажу я.

— Я не можу довірити вам життя своєї сестри, коли на неї полюють, — Солейна сильніше стиснула руку Міріси. Даміан жбурнув закривавлену хустинку на стіл:

— Якщо хочете, щоб вона залишилися живою, то вам доведеться це зробити. Ворог не очікує, що жертву вивезуть з палацу негайно, посеред ночі. До ранку він може підготувати засідку, тому я наполягаю виїхати зараз, поки ворог зализує рани.

Важка тиша впала на кімнату. Міріса хитала головою. Їй зовсім не хотілося їхати з палацу. Ронар з неохотою кивнув:

— Добре, але якщо з її голови впаде хоча б одна волосина, то ти відповідатимеш за це своїм життям. 

— Домовилися, — Даміан зовсім не злякався. Він суворо глянув на Мірісу. — Збирайтеся. У вас десять хвилин. Візьміть лише необхідне. У моєму домі немає місця для сорока суконь і десяти капелюшків.

Мірісу дратували його накази, а найгірше те, що вона не могла нічого йому відповісти й змушена мовчки терпіти його образи. 

Через годину вони вже були в кареті. Палац залишився позаду, розчинившись у нічному тумані. Міріса сиділа навпроти Даміана, стискаючи в руках невелику дорожню сумку. Міріса не уявляла, як має всю дорогу їхати з ним мовчки. У голові назбиралося купа питань, а озвучувати їх боялася. Не хотілося позбутися ще однієї пелюстки. Зараз її емоції вщухли і дівчина не розуміла, як вона могла так вляпатися. Вона завидна наречена, до неї залицялися графи, герцоги, а у результаті вона вийшла заміж за якогось набундюченого мисливця, який везе її у якусь халупу. Сподівалася цей шлюб не триватиме довго і скоро вона повернеться до палацу та колишнього життя. Бали, світські розмови та танці з графом Леондоком або з Варкроу, останнього разу він так на неї дивився…

Даміан, який намагався зручно вмоститися на шкіряному сидінні навпроти, болісно зморщився і притиснув пальці до скронь.

— Замовкни. Твій ментальний вереск гірший за зубний біль. Припини згадувати своїх графів. Тепер у тебе є лише один чоловік, і йому дуже хочеться спати, а не вислуховувати список твоїх колишніх шанувальників.

Щоки Міріси спалахнули від сорому. Вона гадала, що чоловік чує її думки, лише тоді, коли він дивиться на неї. Зараз почувалися оголеною. Ця його телепатія порушувала усю приватність. Дівчина спробувала подумки звернутися до нього: “Ти можеш якось вимкнути свою телепатію?”

— Ні, ти так голосно думаєш, що це гірше за церковний дзвін.

Міріса наступила брови. Вона не знала, що робити, щоб її думки, залишилися про ній. Чоловік розплющив одне око:

— Просто не думай.

Геніально! Міріса мало не закотила очі. Він говорив так, наче це легко. Як можна ні про що не думати? Вона відвернулася до вікна, стискаючи пальцями край плаща. Темрява за склом зливалася в суцільну чорну стрічку, а колихання карети заколисувало. Міріса сподівалася швидко заснути, але вона не звикла спати сидячи. Даміан здавався нестерпним. Замість того, щоб підтримати, поспівчувати, він лише гнобив її.  Ця ніч видалася найгіршою у її житті.

— Повір, у моєму списку вона теж не на першому місці, — сонно пробурмотів Даміан, навіть не відкриваючи очей.

Міріса різко повернула голову. Закралася думка, що він спеціально її дратував. Його губи ледь помітно смикнулися, ніби стримуючи усмішку, і від цього стало ще прикріше. Вона спробувала думати про щось зовсім інше. Про квіти, про погоду, про порожнечу…

 Карета м’яко підстрибнула на нерівності дороги, і Мірісу хитнуло вперед. Вона не встигла втриматися, її долоня мимоволі сперлася об коліно Даміана. Дотик тривав лише мить, але цього вистачило, щоб по тілу пробігла дивна хвиля тепла. Чоловік завмер, його очі розплющилися повільно, ніби неохоче. Погляд ковзнув по її руці, піднявся вище до грудей і раптом став зовсім не сонним. Міріса швидко висмикнула пальці, наче вчинила щось заборонене. Випрямилася і зрозуміла, що під таким кутом її декольте стало глибшим і чоловік побачив більше, ніж йому належить. Припускала, що Даміан знову звинуватить її у розпусті, ще подумає, що вона хоче його спокусити. О, Всевишній! Це ж сталося випадково, і взагалі  він сам винен, що сів так близько.

— Я нічого не сказав, а твої думки стали голосніші за крик, —  Даміан злегка всміхнувся і своєю посмішкою збентежив її.