Глава 1

—  Ти знаєш, що поцілунки з незнайомцем бувають небезпечні?

Чоловік у чорній масці із золотистим обідком, пристрасно цілував Мірісу, притиснувши її до мармурової колони в імператорському саду. Його долоні притримували дівчину за талію, мандрували вище та досліджували лінію декольте. Міріса, наче заворожена, не могла і не хотіла чинити опір. У її животі горів вогонь, поширювався на все тіло й всередині неї спалахнула пожежа. Їй хотілося відчувати на собі розпусні дотики цього незнайомця. Якась невидима темна сила манила до нього.

Його губи полонили її вуста у жадібному, майже болючому поцілунку, який нагадував грабунок. Міріса відчула, як із кожним рухом його язика з її легень виривається не просто повітря, а сама суть життя. Пальці дівчини стискали його камзол, і раптом ослабли. Смак гіркого полину заповнив рот. Міріса розуміла, що її поведінка негідна, неправильна, неприпустима, але їй хотілося ще. Здавалося, дурман полонив розум і вона більше себе не контролювала. Чоловік відхилився, а Міріса відчула знемогу. Під чоловічою долонею, яка нахабно примостилася на її грудях, пекла шкіра. Неусвідомлено, дівчина потягнулася до його вуст. 

— Не поспішай, моя квіточко! — на губах чоловіка прослизнула зміїна усмішка. — Краще розкажи де твоя сестра заховала сувій з червоною печаткою.

Міріса спробувала вдихнути, але горло здавило спазмом. Кожне слово давалося з болем, наче вона ковтала розпечене вугілля.

— Звідки ти знаєш про сувій?

— Я багато чого знаю, — він нахабно окреслив пальцем лінію декольте. — То де вона зберігає той сувій?

— В імператорському кабінеті є сейф за портретом покійного імператора Барбіуса Першого, — Міріса сама не розуміла як ці слова вирвалися з її грудей і відозвалися болем.

— Добре, — рука незнайомця поповзла донизу. — Розкажеш мені все. Люблю балакучих дівчат!

Незнайомець знову полонив її вуста і наче через поцілунок випивав її всю.  Він міцно притискав її до себе, не залишаючи між ними жодного міліметра простору. Міріса відчувала, як під його долонею, що нахабно примостилася на її грудях, шкіра пекла все більше.

— Геть від неї, тварюко! — почулося десь з-за спини. 

Яскравий спалах магічного світла розірвав темряву. Незнайомець у масці відскочив, на мить перетворившись на розмиту тінь з багряними очима. Він кинув на Мірісу останній переможний погляд і просто розчинився в нічних тінях. Міріса почала повільно осідати на мармурову підлогу, ноги її більше не тримали. Але падіння не сталося, чиїсь міцні руки підхопили її за талію, ривком повертаючи у вертикальне положення.

— Мовчи, дурепо! Ти хоч уявляєш, що накоїла?

— Не смій мене так називати, — Міріса різко відсахнулася та твердо стала на ноги. Вона розвернулася до нахаби, а він приклав долоню до її рота. Дівчина опиралася, намагалася пручалася, але цим лише посилила його хватку.

— Мовчи, інакше помреш, як три дівчини до тебе, які цілувалися з цим чоловіком. Тепер кожне слово для тебе може стати останнім. Він прокляв тебе, — незнайомець посилив хватку та змусив Мірісу дивитися у його сірі очі. Його обличчя не приховувала маска, і Міріса припустила, що він не гість балу. — Я тебе відпущу, а ти мовчатимеш, зрозуміла?

Міріса кивнула з переляку. Чоловік забрав свою долоню і дівчина опустила погляд на груди, котрі пекли так, наче там розпалили вогнище. На шкірі нижче ключиці виднілася мітка, у вигляді квітки.  Витончена троянда, наче викувана не з ніжності, а з нічної темряви. Її пелюстки забарвлені у глибокий майже чорний відтінок з криваво-пурпуровим відблиском. Контури квітки здавалися настільки чіткими, наче їх випалили тонкою голкою розпеченого срібла. Вона мала вигляд вишуканого й водночас моторошного татуювання, яке жило своїм власним життям.

Міріса глибоко вдихнула і тонкі прожилки квітки ледь помітно пульсували в такт її прискореному серцебиттю. Одна з пелюсток здавалася крихкою, наче обгорілий папір. Дівчина боязко доторкнулася пальчиками до гарячої квітки:

— Що це?

Щойно вона вимовила слово, пелюстка від квітки на шкірі почала бліднути, втрачати колір, а потім беззвучно відшарувалася від шкіри, злетіла доверху та розчинилася в повітрі сизим димом, залишивши по собі лише гострий біль і відчуття холодної порожнечі в легенях.

— Чшш, — незнайомець приклав долоню до лоба. — Тобі не можна говорити, невже розумієш? З кожним твоїм словом пелюстка відривається від квітки та згорає. Коли не залишиться жодної, ти помреш. Так сталося з трьома дівчатами до тебе.

Міріса заклякла непорушно. Намагалася зрозуміти, чи незнайомець не жартує. Вона похитнулася та схопилася долонею за мармурову колону. У голові стало прояснюватися, й тепер вона не розуміла, як могла цілувати якогось незнайомця, сховавшись з ним в імператорському саду. Пам’ятала як танцювала на балу-маскараді, її запросив незнайомець у чорній масці із золотистим обідком, а потім вона отямилася, цілуючись з ним у саду під покровом ночі. Проте найгірше, що за цим непристойним заняттям, її побачили. Дівчина намагалася звести усе докупи та зрозуміти, що це за квітка на її грудях. Чоловік різко взяв її руку:

— Більше жодних слів. Якщо хочеш жити, то мовчи. Я все поясню імператору, він має про це знати. Ходімо, — незнайомець потягнув її до палацу.

Міріса настільки шокована подіями, що навіть не опиралася. Їй хотілося все розпитати, проте вона кусала губи й стримувалася з усіх сил. Квітка на шкірі вже не пекла, проте тонке стебло ще злегка пульсувало. Чоловік одразу підійшов до імператора у білому костюмі із золотистими нитками. Маска на його обличчі окреслювала тільки очі. Гвардійці розступилися, наче давно знали цього гостя. Він поклонився перед імператором: