Глава 2

Після сніданку Владислава пішла до видавництва.
Від маєтку Свейро до центральної частини міста було не так далеко, але сьогодні їй хотілося пройтися пішки. Після ранкової розмови тиша вулиць здавалася особливо приємною.
Місяць.
Лише місяць вона була Владиславою Свейро, а іноді їй здавалося, що від весілля минуло значно більше часу.
Люди навколо вже звикли називати її леді Свейро. Слуги в домі Костянтина — пані. Знайомі її батьків неодмінно запитували, як їй подружнє життя.
А вона сама ще не до кінця звикла до нового прізвища.
Владислава зупинилася перед двоповерховою будівлею з великими вікнами. Над дверима висіла вивіска видавництва.
Побачивши її, секретарка усміхнулася.

— Леді Свейро! Доброго дня.
Владислава мимоволі затрималася.
— Доброго дня.
Знову Свейро.
Коли вона вперше принесла сюди рукопис, була ще Владиславою Ельтейв.
— На вас уже чекають.
Владислава піднялася на другий поверх і постукала у знайомі двері.
— Заходьте!
За столом сиділа редакторка, а перед нею лежала товста тека.
Владислава впізнала її відразу.
Власний рукопис вона впізнала б серед сотні інших.
«Таємничі сади острова Ліоньор».
Її перша книга.
Та, яку вона почала писати ще задовго до того, як батьки повідомили, що знайшли для неї відповідного чоловіка.
— Сідайте, Владиславо, — редакторка показала на крісло. — Маю для вас гарні новини.
— Які?
— Ми завершили останню редактуру.
Владислава завмерла.
— Уже?
— Уже. Залишилося затвердити кілька дрібниць і обкладинку. Якщо нічого не затримається, скоро відправимо книгу до друку.
Владислава торкнулася пальцями краю теки.
Її книга.
Справжня.
Ще трохи — і вона побачить її на полицях крамниць.
— Можна? — запитала вона.
— Звичайно. Це ж ваша книга.
Владислава відкрила теку.
На першій сторінці стояло:
«Таємничі сади острова Ліоньор»
А нижче — її ім'я.
Владислава Ельтейв.
Вона мовчала кілька секунд.
Редакторка теж помітила.
— До речі, про це я й хотіла запитати. Тепер ви Владислава Свейро. Змінюємо ім'я автора?
Владислава подивилася на сторінку.
Рукопис прийняли до друку ще тоді, коли вона була Ельтейв.
Цю історію написала Владислава Ельтейв.
Але тепер вона носила інше прізвище.
— А можна залишити Ельтейв?
— Звичайно. Для читачів це може бути вашим авторським ім'ям. А наступні книги теж виходитимуть під ним, якщо захочете.
Владислава усміхнулася.
— Тоді залишаємо.
Уперше за сьогодні рішення було тільки її.
Не батьків.

Не родини Свейро.
Не магії, яка колись показала, що її дар сумісний із даром Костянтина.
Просто її.
— Чудово, — редакторка зробила позначку. — А тепер обкладинка.
Вона простягнула Владиславі кілька ескізів.
На одному був острів, оповитий туманом. На другому — старі ворота, за якими виднілися дивовижні дерева. На третьому серед густого саду стояла самотня дівчина.
Владислава взяла останній.
— Цей.
— Я теж схилялася до нього.
— Саме таким я уявляла Ліоньор.
Редакторка усміхнулася.

— Тоді, схоже, ми майже закінчили.
Владислава ще раз подивилася на своє ім'я.
Владислава Ельтейв.
Місяць тому вона стала дружиною Костянтина Свейро.
А зовсім скоро стане авторкою своєї першої виданої книги.
І чомусь друге сьогодні хвилювало її набагато більше.