1

Глава 1 

Іноді шлюб закінчується ще до того, як у ньому починається любов.

Готель «Black Crown»

Двері номеру готелю «Black Crown» з тріском розчинилися, вдарившись об стіну так, що дзеркало здригнулося.

Дівчата, які метушилися навколо нареченої, немов за мовчазною командою, завмерли й синхронно підвели погляди на чоловіка, що стояв на порозі.

Тарас Задорожний.

Високий, у темному костюмі, без жодної посмішки — він виглядав не як наречений, а як людина, яка прийшла поставити крапку, а не почати нове життя.

Він навіть не глянув у бік Інни.
Саме в ту мить стиліст обережно прикріплювала фату до її волосся, виправляючи пасмо за пасмом, ніби намагаючись створити ідеальний кадр для чужого щастя.

— Залиште нас удвох, — різко кинув Тарас.

Його голос був холодний і твердий, без натяку на хвилювання чи ніжність.

Дівчата перезирнулися. Ніхто не наважився щось запитати або заперечити. За кілька секунд номер спорожнів — поспіхом, майже безшумно, немов усі боялися затриматися бодай на мить.

У коридорі тихо зачинилися двері.

Про характер Тараса Задорожного знали всі.
Його не називали жорстоким — але й медом він точно не був. Він звик, щоб його слухали. І ще більше — щоб не ставили запитань.

Інна залишилася сидіти перед дзеркалом. Вона бачила його відображення — напружені плечі, зціплену щелепу, темний погляд, спрямований кудись повз неї.

Тарас мовчав кілька секунд. У номері було чути лише рівне гудіння кондиціонера та її власне серце, яке билося занадто швидко для весільного ранку.

Інна повільно підняла очі, і її погляд уперше зустрівся з його. Горло здавило так сильно, що вона не змогла проковтнути слину.

— Оскільки між нашими родинами вже все домовлено, — промовив Тарас рівним, майже байдужим тоном, — думаю, нам настав час поговорити відверто.

Інна знала: цей шлюб — чистої води вимушена, ретельно спланована угода між двома сімʼями, де кожна мала свій зиск. І все ж саме вона чомусь почувалася винною, ніби це вона щось зламала ще до початку.

Вона підвела на нього погляд і вирішила: буде краще, якщо він скаже все першим.

— Я слухаю тебе, Тарасе, — тихо промовила вона.

Його губи сіпнулися в ледь помітній іронічній усмішці. Погляд ковзнув по її фаті — в одному місці вона ще не була закріплена й безпорадно бовталася, порушуючи ідеальну картинку нареченої.

Тарас на мить затримав на ній погляд і подумав, що ця фата дивно нагадує йому їхній майбутній союз — такий самий крихкий і недбало прикріплений.

— Усе, що зараз відбувається, — це добре спланована гра, — сказав він холодно. — Не більше.

Інна завмерла.

— Я ніколи не стану для тебе справжнім чоловіком, — продовжив Тарас, не змінюючи тону. — Ніколи не торкнуся тебе як жінку. Між нами не буде близькості. Ні емоційної, ні тілесної. 

Він зробив коротку паузу, ніби зважував, чи варто добивати до кінця. Потім додав:

— Ти мені не симпатична. І не цікава.

Слова впали між ними, важкі й остаточні, мов каміння. Інна відчула, як повітря в номері раптом стало задушливим. Дзеркало навпроти відбивало її бліде обличчя й чужу фату — символ шлюбу, в якому їй уже відмовили ще до клятв.

Вона мовчала.
Бо навіть сльози не мали сили прорватися.

— Для всіх ми будемо ідеальною парою, зразковою сім’єю, — сказав Тарас, не відводячи погляду. — Лише ми двоє знаємо, що насправді все це — показова брехня. Наші батьки ніколи не дізнаються про те, що ми домовилися між собою. Ти навіть не посмієш посіяти у їхніх головах найменший сумнів.

Інна зробила крок уперед, намагаючись тримати голос.
— Якщо ти так хочеш… я не проти, — тихо промовила вона. — Звісно, я розумію, що ми одружуємося не з великого кохання і почуттів між нами немає.

Вона відчувала, як кожне його слово впивається у груди. Стараючись бути сильною, Інна все одно не змогла стримати легкого тремтіння у голосі. Ноти її промови місцями збивалися, видаючи слабкість. Але вона мовчала, бо розуміла: зараз важлива тільки форма, зовнішність спокою.

— Добре, — промовив Тарас, ледве торкаючись іронії у голосі. — Тоді не забувай: при гостях — закохана, найщасливіша наречена. А зараз тебе чекає ще один сюрприз.

— Сюрприз? — прохрипіла Інна.

— Тебе приїхала привітати з весіллям твоя… найкраща подруга.

— Хто моя? — здивовано спитала Інна, намагаючись не показати, як її серце стискається від несподіванки.

В цей момент двері номера розчинилися, і у кімнату увійшла незнайомка. Раніше Інна ніколи її не бачила, але в її погляді було щось знайоме, щось, що змусило наречену завмерти.

Тарас спостерігав за нею, усміхнувшись тихою іронією. Він знав: цей момент, цей маленький хаос — лише ще один елемент їхньої «ідеальної» гри.

Інна відчувала, як земля трохи прослизла з-під ніг. Її серце б’ється швидше, але розум наказує стояти стійко.

— Здається, нам усім доведеться грати роль, — прошепотіла незнайомка, готуючись до нової сцени, де правда і брехня тісно переплелися.

— Отож, Віолетта… твоя найкраща подруга і моя кохана дівчина. Думаю зараз найкращий момент для того, щоб ти вибачилася перед нею за те що вкрала її статус. За те, що одягла сукню, яку мала одягнути Летта. 
— Вибачатися? Я повинна… Це якийсь жарт? Ви мене розіграти надумали.