12. Чи у твоєму смаку?

Ще навіть не наблизившись до Ніки та Даміра, звіддаля чую награний сміх подруги. А коли наближаюся до них, Ніка одразу ж замовкає. Надпиває з келиха, а тоді трохи відвертається від Даміра й самими губами питає, чому я притяглася. Звісно, почуваюся зайвою, тому вирішую взяти наповнені келихи для нас з Тимофієм і повернутись до нього, але Дамір виявляється більш приязним.

– Аделіно, пробач, що вас залишили, – відкриває чималий глобус, де у нього стоять пляшки. – Що ти полюбляєш? Можливо, щось… – дивиться на конкретну пляшку, а тоді на мене, – солоденьке?

– Сьогодні у мене чудовий настрій, тому згодна на все, – натягую усмішку й усіма фібрами душі відчуваю, як нервую подругу. 

Дамір дістає ту саму пляшку в кольоровому склі, на яку щойно дивився й розкорковує її. Наливає у глибокий келих цей яскравий напій, а тоді ще наливає моєму обранцю якийсь бурбон зі своєї колекції.

– Сьогодні без танців з келихами? – питаю.

На це Дамір харизматично усміхається. А коли на порозі з'являється Тимофій, лицар в чорному направляється до Ніки, встаючи боком до неї впритул.

– Нап’юсь, мене щойно покинула дівчина, – жартує Тимофій й накриває долонею свій келих. Одразу ж перехиляє. 

Я регочу, щоб пом’якшити ситуацію, й ззаду берусь за його плечі та шию, почавши масажувати цю зону. Дамір всеціло перемикається на Ніку. Вони щось воркочуть між собою, а тоді власник яхти голосно пропонує:

– Охолонемо? Якась стало спекотно… 

Ніка вмить знімає через верх сукню. І тепер вона перед нами стоїть у відкритому золотавому купальнику. 

– А я сьогодні лише засмагатиму, – повідомляю. – Якось мені не спекотно. 

Дамір мружить очі:

– Любов недостатньо гріє? – скритно киває на Тимофія.

– Не хочеться. От і все. Дасте можливість переодягтися? 

Дамір, прихопивши глибоку тарілку з фруктами, обходить мене й, по дружньому заклавши руку на розслабленого від масажу Тимофія, який навіть примовк, тягне його на вихід. Я одразу ж квапливо дістаю з сумочки свій кислотний синій купальник, верх і низ якого з’єднані лише тонкою стрічкою по центрі, й починаю вибиратись з комбінезона. 

– Ти не можеш змиритися, що Дамір – не твій, – заявляє Ніка з суворим виразом на обличчі. 

– З чого ти взяла?

– Оці усмішки, жартики… Ми ж про все домовились, Аделіно! – Ніка хижо заглядає в очі. – Дамір – мій. Щойно ми ледь не поцілувались – вперше! Але ж ти завадила! 

Звинувачення подруги не мають ніякого підґрунтя. Так, я вважаю Даміра звабливим чоловіком, але я нахабно не лізу в його обійми. І тим паче нічого не роблю наперекір подрузі.

– Вероніко, ти не помітила, що сьогодні ми відпочиваємо вчотирьох? Я хотіла випити, тому прийшла. Що на тебе найшло?! Удвох можете зустрітись завтра, післязавтра… Хоч щодня! 

Вона глибоко вдихає та видихай, задумавшись. 

– Можливо, мені здалося… Гаразд, тоді намагатимусь не ревнувати, але й ти, будь ласка, не давай приводу.

– Я спробую, Ніко, – кажу серйозно, але після цього сміюся: – Але ж Дамір такий лапусик. 

Подруга тепер теж сміється й, штовхнувши мене стегнами, виходить з каюти. Я беру наші келихи й направляюся слідом. На палубі вже й з’явився шезлонг, якого не було раніше. 

– О-о, ваш сервіс передбачає таке чудове ложе? – одягаю окуляри й зручно влягаюся, вигідно вигнувшись, щоб показати усі свої форми. 

– Можливо, все-таки..? – киває до води Тимофій. 

– Ні, у мене ще повний келих, тож є чим зайнятися. А ви йдіть, – змахую рукою, але коли перевожу погляд на Тима, помічаю, що він не переодягнувся. 

– Як я можу тебе залишити? – питає він і присідає до мене.

Чекає, коли Дамір і Ніка стрибнуть у воду, а тоді нахабно знімає з мене окуляри, залишаючи їх під шезлонгом. А це, взагалі-то, був мій щит. 

– Люблю бачити очі, – пояснює він. – Завдяки ним можна багато дізнатись. 

– Справді? І що ти бачиш у моїх? 

Сконцентровую на Тимі погляд, зазираючи у його горіхові очі. Роздивляюсь риси обличчя, зачесане волосся, хоча й вітер трохи роздув ідеального пучка, який ледь помітно з мого ракурсу. Роблю висновок, що витонченість, яка властива Тимофію, помітна навіть тоді, коли він не рухається.

Принц загадково усміхається.

– Стільки всього, що за раз не розказати. 

– А ти спробуй! – кидаю виклик, бо хочу, щоб хоч трохи напружився.

І вдається. Тимофій починає з того, скільки в мені глибини й, зрештою, переходить на якусь власну чудернацьку філософію. А це, між іншим, лише покращує якість мого відпочинку. Яхта, море, лікер –  і втопаю у приємностях, що безперестанку витікають з пухких вуст мого залицяльника. 

– Вважаєш, вони пасують одне одному? – в якусь мить перебиваю щебетання Тимофія.

Він переводить погляд до тих двох, що борсаються у воді. Ніка саме пищить і притискається до Даміра через те, що до неї у воді торкнулась вигадана медуза. 

– Чому ні? Прекрасна пара, – впевнено відповідає Тимофій. 

– А мені здалося, Дамір потайки до мене заграє.

Звісно, це не так, але мене мені неймовірно хочеться полоскотати нерви Тимофію, який впевнений, що я вже на гачку й тільки чекає мить, щоб вчепитись в губи. 

– Адель… тобі здалося. 

– От і я думаю: якось дивно це.

– Ти навіть не у смаку Даміра. Повір, я ж його давно знаю. 

А ці слова просочуються в мене й віддають бентегою.  

– Ні, я все ж не могла помилитися! – сідаю. – Тимофію, він загравав зі мною. Ти справді цього не помічав?!

Він зітхає, заперечно киваючи, й починає підбирати слова. А Дамір з Нікою вже й повертаються на яхту. 

Відколи ми вийшли з каюти, я пила свій лікер, а навіть незначна доза в поєднанні з палючим сонцем зробили мене більш розв’язною та сміливою. Дурню, яка лізе на розум, стає важче відсіювати. А слова Тимофія, що така, як я, чомусь не може подобатись Даміру, таки гостро вкололи.

– Чуєш, Даміре?! – вигукую до нього, коли той обтирається великим коричневим рушником. – Ми тут з Тимофієм майже посперечалися… Загалом, такі жінки, як от я, тобі подобаються?