Ще навіть не наблизившись до Даміра та Ніки, звіддаля чую театральний сміх подруги. А коли вона нас помічає, різко замовкає, надпиває з келиха й, відвернувшись від Даміра, самими губами питає мене: «Навіщо притяглася?!». А от Дамір виявляється більш приязний.
— Аделіно, пробач, що вас залишили, — відкриває чималий глобус, де стоїть декілька пляшок. — Чим пригостити? Можливо… — дивиться на конкретну пляшку, а тоді знову на мене, — чимось солоденьким?
— Сьогодні в мене чудовий настрій, тому згодна на все, — натягую усмішку й усіма фібрами душі відчуваю, як нервую подругу.
Дамір дістає ту саму пляшку в кольоровому склі й одразу розкорковує. Наливає в глибокий келих яскравий напій, а тоді ще наливає моєму обранцю якийсь бурбон зі своєї колекції.
— А сьогодні без танців із келихами? — запитую, сміючись.
На це Дамір харизматично усміхається, а коли на порозі з’являється Тимофій, направляється до Ніки.
— Нап’юся з горя — мене щойно покинула дівчина, — жартує Тимофій і накриває долонею свій келих.
Я лиш регочу, щоб пом’якшити ситуацію, і для цього ж берусь масажувати шию Тима. Якийсь час спілкуємося вчотирьох у дружній атмосфері, а тоді власник яхти голосно пропонує:
— Можливо, охолонемо? Якось стало спекотно…
Ніка вмить знімає через верх сукню. І тепер перед нами стоїть у відкритому золотавому купальнику.
— А я сьогодні лише засмагатиму, — повідомляю, бо вважаю, що з перукою плавати не найкраща ідея. — Дасте можливість переодягтися?
Дамір, прихопивши глибоку тарілку з фруктами, обходить мене й, заклавши руку на шию розслабленого від масажу Тимофія, тягне його до виходу каюти. І коли вони зникають із виду, квапливо дістаю із сумочки свій кислотний синій купальник, верхня й нижня частина якого з’єднані лише тонкою стрічкою по центру.
— Все-таки ти не можеш змиритися, що Дамір — не твій, — заявляє Ніка з суворим виразом на обличчі.
— Із чого ти взяла?
— Оці усмішки, жартики… Ми ж про все домовились, Аделіно! — Ніка хижо заглядає в очі. — Дамір — мій. Щойно ми ледь не поцілувались — вперше! Але ж ти завадила!
Звинувачення подруги не мають ніякого підґрунтя. Так, я вважаю Даміра звабливим чоловіком, але я нахабно не лізу в його обійми. І тим паче нічого не роблю наперекір подрузі.
— Вероніко, а ти не помітила, що сьогодні ми відпочиваємо вчотирьох? Що на тебе найшло?! Удвох зустрінетесь завтра, післязавтра… Хоч щодня!
Вона глибоко вдихає та видихай, задумавшись.
— Можливо, мені здалося… Але не давай приводу ревнувати Даміра!
— Я спробую, Ніко, — кажу серйозно, але після цього усміхаюся: — Але ж він такий лапусик.
Подруга тепер теж сміється й, штовхнувши мене стегнами, виходить із каюти.
Повернувшись на палубу, помічаю шезлонг, якого не було раніше.
— О-о, ваш сервіс навіть передбачає таке чудове ложе? — одягаю окуляри й зручно влягаюся, вигідно вигнувшись, щоб показати свої форми.
— Можливо, все-таки?.. — киває до води Тимофій.
— Ні, у мене ще повний келих лікеру, — підіймаю посудину. — А ви йдіть, — змахую рукою, але коли перевожу погляд на Тима, помічаю, що він не переодягнувся.
— Адель, як можу залишити тебе?
Він чекає, коли Дамір і Ніка стрибнуть у воду, а тоді нахабно знімає з мене окуляри, залишаючи їх під шезлонгом. А це, взагалі-то, був мій щит!
— Люблю дивитися в очі, — пояснює він. — Завдяки ним можна багато дізнатись.
— Справді? І що бачиш у моїх?
Зосереджую на Тимі погляд, зазираючи в його очі горіхового кольору. Тоді роздивляюся риси обличчя, зачесане волосся, хоча вітер трохи й роздув ідеальний пучок, який ледь помітно з мого ракурсу.
— Стільки всього, що за раз не розказати.
— А ти спробуй!
І Тимофій починає з того, скільки в мені глибини й, зрештою, пірнає в якусь чудернацьку філософію. А це, між іншим, лише покращує якість мого відпочинку. Яхта, море, лікер — і втопаю в приємностях, що безперестанку витікають із пухких вуст мого залицяльника.
— Вважаєш, вони пасують одне одному? — в якусь мить перебиваю щебетання Тимофія.
Він переводить погляд до тих двох, що борсаються у воді. Ніка саме пищить і притискається до Даміра.
— Чому ні? Прекрасна пара, — впевнено відповідає Тимофій.
— А мені здалося, Дамір потайки до мене заграє.
Звісно, це не так, але мені неймовірно хочеться полоскотати нерви Тимофію, який впевнений, що я вже на гачку.
— Адель… тобі здалося. Ти навіть не в смаку Даміра. Повір, я ж його давно знаю.
Ці слова просочуються в мене й віддають розчаруванням.
— Ні, я все ж не могла помилитися! — сідаю на шезлонзі. — Тимофію, він загравав зі мною! Ти справді цього не помічав?!