9. Таємничий лицар

  В образі двох левиць входимо в цей концептуальний бар у стилі лофт, де приглушене світло додає особливої чарівності закладу. Проходимо закладом між диванчиками й виходимо на терасу заднього подвір’я, де в кутку бачу Тимофія.

  Поки йду між кріслами-мішками, намагаюся хоч трохи розгледіти чоловіка, який сидить поруч із Тимом. І лиш коли підходимо ближче, можу оцінити незнайомця. Засмаглість. Темні очі. Щетина. Ладна закластись, цей чоловік має турецьке коріння. А до речі, чорний одяг додає його образу неабиякого шарму.

— Адель… — Тим піднімається й дбайливо бере мою руку. — Я зачекався, — тоді повертається до Ніки. — Радий, що ви приїхали. До речі, цей стариган — мій друг Дамір.

  На «старигана» чоловік у чорному лиш саркастично пирскає і затягується з кальянної трубки, після чого зникає в диму. Між іншим, Дамір, дійсно, старший від Тимура. На вигляд тридцять п’ять чи сорок, але він — Бог, чесне слово. Аж тестостерон назовні рине.

  Власник закладу жестом показує офіціанту на нас — і останній одразу ж притягує крісла-мішки. На ближчий до Даміра одразу всідається Ніка.

— Яке гарне ім’я — Дамір… А я — Вероніка, до речі, — за звичкою тягне руку для цілунку ­­— і отримує своє. — А моя подруга — Адель. 

— Аделіна, взагалі-то, — встрягаю і теж всідаюся. 

  Дамір знову тягне кальян і при цьому насолоджується процесом, що аж самій кортить спробувати його… трубку.

На видиху, коли простір заполоняє густий дим, цей чоловік запитує:

— Чим пригостити моїх вродливих гостей?

Тимофій зауважує:

— Тут є непогані авторські коктейлі. 

— Непогані… — хмикає Дамір, якому це слово встало поперек горла.

Тоді просить офіціанта принести два найкращих коктейлі. І Ніка від цього розтікається по кріслу-мішку, наче близькість із Даміром у неї вже сталася. А тоді грайливо відбирає в нього трубку й теж затягується. 

У цей час мою увагу привертає Тимофій, який тихо говорить хрипким голосом:

— Не очікував, що ти напишеш першою. Це комплімент для мене.

Він солодко усміхається. В очі дивиться постійно.

Коли нам із Нікою приносять коктейлі, синій та оранжевий, подруга одразу ж хапає другий. 

— Це «Секс на пляжі»? — питає вона. — Сьогодні я обираю його! 

Чому мені так соромно за поведінку подруги? Теж мені, спокусниця... Втім, наш новий знайомий реагує на Ніку адекватно. То сам затягується, то їй підсовує трубку. 

Я лиш крадькома поглядаю на Даміра. Цікаво його вивчати. А Тимофій, на відміну від товариша, спілкується без упину. Але не про роботу чи щось буденне, як от це властиво його другу Оресту, а на абстрактні теми. І так стається, що ми ділимося на пари, але я все одно в діалозі з Тимом періодично поглядаю на свого нового знайомого.

— Насправді хочу з тобою зустрітися в іншому місці, — в якусь мить зізнається Тимофій, привертаючи мою увагу.

— І в якому ж? — схиляю голову до плеча.

— Я знаю декілька затишних куточків на виїзді з Розвальду, де гамір міста не заважав би нам спілкуватися, — пальцем малює окружність тераси, де хтось голосно сміється, а десь неподалік б’ється посуд. 

— Натякаєш на пікнік?

— Ні-і… Дещо інше.

— Навмисно інтригуєш, щоб якнайшвидше зустрілися знову?

Він видає грудний сміх — і біля його зовнішніх кутиків очей утворюються мімічні зморшки.

  Аж раптом із приміщення доноситься звук мікрофону, і я помічаю, що в закладі стає досить людно.

  Дамір підіймається з поважним виглядом і хапається за масивну пряжку ременя, начебто перевіряючи, чи вона на місці. Цей рух, сповнений маскулінності, одразу розбурхує еротичну фантазію, і уява одразу ж верещить «зірви її разом зі штанами!», немов стриптизеру на сцені. 

— Дівчатка, запрошую в заклад, — власник закладу киває до прочинених дверей. — Сьогодні в нас стендап. 

Ніка вдоволено плескає в долоні, а Тимофій за руку допомагає мені підійнятися. Однак дорогою Дамір щось запитує в нього, через що моєму кавалеру доводиться ступити вперед. 

— Я закохалася, — у вухо шепоче Ніка, налягаючи на мене. — Четвертий — просто секс.

— Четвертий?! — мружу очі.

— А ти не впізнала?! Це ж наш останній вершник сексапокаліпсису, якого я, до речі, беру на себе, — натхненно заявляє вона. — До речі, а ви з Тимофієм теж непогано виглядаєте разом. Правда! 

Тепер я спантеличена. Дамір навіть не говорив до мене. Не те щоб намагався звабити.

Увійшовши в заклад, підіймаємося на балкончик і займаємо велюровий диванчик. Я навмисно сідаю поміж двома чоловіками. Треба зізнатися, тепер мені ще цікавіше познайомитись із Даміром, адже не зрозуміло, чому він не став зі мною знайомитися раніше й чому зараз не бореться за мою прихильність.

Коли зі сцени лунає розривний жарт, який здіймає хвилю сміху серед присутніх, Дамір беземоційно спостерігає за цим дійством, як поважний султан, попиваючи із широкого келиха.