5. Перехоплення трофея

Музична композиція набуває пристрасних ноток. Хоча, можливо, так лише здається через те, що біля мене палає ціле вогнище чоловічої енергії, що обволікає, спопеляє... Навіть не наважуюсь підійняти очі, наче мої зіниці теж може обпекти.

Важка рука Ельдара, яка щойно опинилася на моїй талії, притягує до себе все більше. Не вистачає сил опиратися. Лиш коли мій колишній бос опиняється впритул обличчям до обличчя, я відчуваю, як здіймаються груди цього чоловіка від глибокого дихання, і тепер змушена підійняти очі.

Він саме цього й чекав. І тепер пояснює, міцніше стиснувши долоню:

— Виникли деякі непередбачувані обставини на роботі, які змусили затриматися. Сподіваюся, ти не образилась?

Навмисно повертаюся обличчям у бік Тимофія, нагадуючи про нього. До речі, мій новий знайомий вже танцює з Нікою, яка одразу ж підібрала «принца».

— Мені не давали нудьгувати, — начіпляю на обличчя стислу усмішку.

Ельдар також спрямовує погляд у тому ж напрямку, зауважуючи:

— Здається, твоя подруга знайшла собі пару на вечір.

— А Тимофій — твій близький друг? — запитую при цьому хитро усміхаючись.

— А що він тобі розповідав?

— Хочеш, щоб я переказала всю розмову? Тебе довго не було, Ельдаре, тож ми встигли познайомитися й багато про що поговорити. Він казав, що ти завжди приходиш під кінець свята й запропонував тебе замінити, — прибріхую, ледь стримуючи сміх.

Тепер мій настрій на висоті, і я відчуваю неабиякий азарт завдяки ролі, яку мені відвели чоловіки.

Ельдар міцно стискає щелепу, опускає голову й осудливо нею вертить. На обличчі читається невдоволення.

— Ніякий він мені не друг. Лише знайомий.

— Я пам’ятаю, що ви сиділи за одним столом у «Розалі», коли ми випадково зустрілися минулого разу, — нагадую.

— То й що? І взагалі, чому ми говоримо про нього?

Ельдар, перекрутивши мене за руку, змушує спертися на нього спиною. При цьому продовжуємо танцювати, але тепер він ще глибше пірнає в мій особистий простір. Скажімо, стоїть під вікнами моєї фортеці. І його дихання в цей час лоскітно відчувається на шиї, у той час як рука, що охоплює низ живота, повільно піднімається до рівня грудей.

Він же не сподівається, що при першій зустрічі кинусь в обійми?! Те, що ми вже ділили ліжко в минулому, нічого не означає.

Хапаю його руку біля зап’ястя й ненав’язливо розриваю пута, якими цей чоловік все більше мене сковував. Хоча й треба зізнатися, що мені це подобалося, змушувало ностальгувати. Опиратись відголосу минулого зовсім не легко.

Вибравшись із полону сильних чоловічих рук, знову повертаюся до Ельдара обличчям і киваю до виходу:

— Прогуляємося?

У танці легко когось затискати, а нехай спробує наблизитись надворі.

У цей час якраз завершується композиція. Ельдар шукає когось поглядом, але поки не знаходить.

— Спочатку привітаємо молодих.

Хапає мене за руку так, що не встигаю зорієнтуватися. І проводить до щасливого подружжя, яке щойно приземлилося за свій елегантний столик, оздоблений квітами та камінням.

Коли наречений помічає Ельдара, підіймається, щоб потиснути руку. Те, як вони вітаються й спілкуються надалі, дозволяє зробити висновок про те, що ці двоє гарні друзі.

— А це моя подруга Ліна, — поважно каже Ельдар, ледь обійнявши мене за плечі.

Здається, цей чоловік пишається знаходитися в моїй компанії. І я тану від відчуттів при цьому, періодично забуваючи, в яку гру ми зараз граємо. Згадка про це лиш іноді виринає в пам’яті й б’є ляпасом.

— Друже, у тебе чарівна подружка. Можливо, хоч вона змусить тебе інколи забувати про роботу? — схиляє голову набік наречений, оглядаючи мене.

Ельдар сміється й дістає з внутрішньої кишені темного піджака конверт і милу коробочку, якими від нас обох вітає молодят. Наречена допитливо зазирає в коробочку й дістає звідти коштовну статуетку двох голубів над гіллям у формі серця.

— Оу-у, так мило… — притягує її до грудей.

— Я знав, що ти, Ксеніє, будеш у захваті. Ви, дівчатка, любите таке.

Вона цілує в щоку Ельдара, а тоді мене. Мені приємна наречена як людина. Вона уособлює ніжність та чуттєвість, а в моєму оточенні таких людей бракує.

— А ви давно зустрічаєтесь? — питає вона, дивлячись то на мого кавалера, то на мене.

Але ж ми не зустрічаємося!

— Насправді знайомі вже багато років, — вдумливо відповідає Ельдар.

— Втім, ми лише давні друзі, — навмисно зачіпляю його своїм поясненням.

Наречена одразу губиться.

— А-а-а… Я просто подумала інакше… — їй не вистачає повітря, і запановує незручна мовчанка.

— Все добре, — торкаюся її плеча й киваю.

У цей час Ельдар вже спілкується з нареченим про щось своє. А Ксенія згодом нахиляється до мене й шепоче: