5. Перехоплення трофея

Музична композиція набуває пристрасних ноток. Хоча, можливо, так лише здається через те, що біля мене палає ціле вогнище чоловічої енергії, яке спопеляє. Навіть важко підійняти очі, наче мої зіниці може обпекти. Важка рука Ельдара, яка щойно опинилася на моїй талії, притягує до себе все більше. Не вистачає сил їй опиратися. І коли мій колишній бос таким чином змушує опинитися впритул до нього обличчям до обличчя, що навіть наші тіла торкаються й відчуваю, як здіймаються груди цього чоловіка від глибокого дихання, тепер змушена підійняти очі. 

Він саме цього й чекав. І тепер пояснює, міцніше стиснувши долоню:

– Виникли деякі непередбачувані обставини на роботі, які змусили затриматися. Сподіваюся, ти не встигла заскучати?

Навмисно повертаюся обличчям у бік Тимофія, нагадуючи про нього. До речі, мій новий знайомий вже танцює з Нікою, яка одразу ж підібрала “принца”.

– Мені не дали нудьгувати, – начіпляю на обличчя стислу усмішку.

Ельдар також кидає погляд у тому ж напрямку, а тоді зауважує:

– Здається, твоя подруга знайшла собі пару на вечір.

– Тимофій – твій друг? – запитую, здійнявши брови й при цьому хитро усміхаючись.

– А що він тобі розповідав? 

– Хочеш, щоб я переказала всю розмову? Тебе довго не було, Ельдаре, тож ми встигли познайомитися й багато про що поговорити. Він просив не ображатися через твоє запізнення. Казав, що ти завжди приходиш під кінець свята і запропонував тебе замінити, – трохи вигадую, додаючи вогню, а сама ледь стримую сміх. Мій настрій зараз на висоті, і я відчуваю неабиякий азарт через роль, яку мені відвели чоловіки.

Ельдар міцно стискає щелепи, опускає голову й осудливо неї вертить. На обличчі так і читається невдоволення.

– Ніякий він мені не друг. Лише знайомий. 

– Я пам’ятаю, що ви сиділи за одним столом у “Розалі”, коли ми випадково зустрілися минулого разу, – нагадую.

– То й що? І взагалі, чому ми говоримо про нього? 

Ельдар, перекрутивши мене за руку, змушує спертися на нього спиною. При цьому ми продовжуємо танцювати, але тепер він ще глибше пірнає в мій особистий простір. Прямо таки стоїть під вікнами моєї фортеці. І його дихання лоскітно відчувається на шиї в той час, як рука, що охоплює низ живота, піднімається до рівня грудей. Він же не сподівається, що при першій зустрічі кинусь в обійми?! Те, що ми вже ділили ліжко в минулому, нічого не означає. Однак навряд чи Ельдар це розуміє. Варто при можливості натякнути.

Хапаю його руку біля зап’ястя й розриваю пута, якими цей чоловік все більше мене сковує. Хоча й треба зізнатися, що мені це подобається, бо виникають ностальгічні думки - відголос минулого.

Вибравшись з полону сильних чоловічих рук, знову повертаюся до нього обличчям і киваю головою до виходу: 

– Прогуляємося?

У танці легко когось затискати, а нехай спробує надворі.

У цей час якраз завершується композиція. Ельдар шукає когось поглядом, поки не знаходить. 

– Спочатку привітаємо молодих. 

Він хапає мене за рук так, що не встигаю зорієнтуватися. Та що за настирливість? І тягне до щасливого подружжя, яке щойно приземлилося за свій елегантний столик, оздоблений квітами та камінням.

Коли наречений помічає Ельдара, підіймається, щоб потиснути руку. Те, як вони вітаються й спілкуються надалі, дозволяє зробити висновок про те, що ці двоє гарні друзі. 

– А це моя подруга Ліна, – поважно каже Ельдар, ледь обійнявши за плечі, і мені приємно від того, яким тоном він це заявив. 

Зрозуміло, що цьому чоловіку гордовито бути в моїй компанії. І я тану від внутрішніх відчуттів при цьому, періодично забуваючи, в яку гру ми зараз граємо. Згадка про це лиш іноді виринає в пам’яті і б’є стрімким ляпасом, від якого почуваюся так, немов занурили у крижану воду. 

– Друже, у тебе чарівна подружка. Можливо, хоч вона змусить тебе інколи забувати про роботу? – схиляє голову на бік наречений, оглядаючи мене. 

Ельдар сміється й дістає з внутрішньої кишені темного піджака конверт і милу коробочку, якими від нас обох вітає молодят. Наречена допитливо зазирає в коробочку й дістає звідти коштовну статуетку двох голубів над гіллям у формі серця. 

– Оу-у, так мило… – притягує її до грудей.

– Я знав, що ти, Ксеніє, будеш в захваті. Ви, дівчатка, любите таке.

Вона цілує в щоку Ельдара, а тоді мене. Мені приємна наречена як людина. Вона уособлює ніжність та чуттєвість, а в моєму оточенні таких людей бракує. 

– А ви давно зустрічаєтесь? – питає вона, дивлячись то на мого кавалера, то на мене.

Але ж ми не зустрічаємося! 

– Насправді знайомі вже багато років, – вдумливо відповідає Ельдар.

– Втім, ми лише давні друзі, – навмисно зачіпляю його своїм поясненням.

Наречена одразу губиться.

– А-а-а… Я просто подумала… Здалося… – їй не вистачає повітря і запановує незручна пауза.

– Все добре, – торкаюся її плеча й киваю головою. 

У цей час Ельдар відсторонено починає спілкуватися з нареченим про щось своє. А Ксеніє нахиляється до мене й шепоче:

– Даруй, незручно вийшло. Ніколи б не подумала, що Ельдар вміє дружити з жінками. 

Мружу очі.

– Маєш на увазі, що він… постійно пов’язаний з жінками романтичними стосунками?

– Ні! – знову ніяковіє Ксенія. – Я мало знаю про Ельдара. Марк нас познайомив незадовго до весілля. Просто Ельдар – чоловік статний і неодружений, тому дивно, що лише дружить з жінками. Хоча коли йому будувати особисте щастя, якщо він постійно працює? Так казав Марк. 

– Що ж, зрозуміло… 

Мені прикро, що Ксенія нічого не знає про мого залицяльника, адже вона неймовірно щира, це помітно, і якби щось знала про нього, я б дістала цю інформацію. 

Долоня Ельдара, який не вважає себе другом, опиняється знову в мене на плечі. Але я легким рухом її скидаю, ступивши трохи вбік. Тоді він підносить мені повний по вінця келих вина, а собі лише трохи наливає якогось бурбона. Молоді також беруть в руки продовгуваті келики.