4. Грішний романтик

З початком наступного дня ще у ліжку ловлю себе на тому, що хвилююся. Сьогодні маю зустрітися з Ельдаром. Тим самий недоколишнім, після роману з яким серце розбилося на дрібні друзки й довелося пережити затяжну апатію від розпачу. Ніка не знає в якому стані я була, тому й охоче вмовляла погодитись на зустріч. Але я вже шкодую, що піддалася, бо те, як хвилююся відколи розплющила очі, говорить про те, що досі всередині болить, хоча й пройшло багато часу. Отже, часу було недостатньо, тому й спогади чіпляють за живе. Залишається лише сподіватися, що Ельдар не стане нагадувати про минуле. Аби не встиг, я маю познайомитися на вечірці з кимось іншим або опинитись в компанії. Тільки б не залишатися наодинці з НИМ – покидьком, який мав нахабство з друзями укласти на мене парі. 

Гучно вмикаю музику, щоб аж душу рвало. Заодно й нервові клітини сусідам, але вони вже звикли і навіть не скаржаться. А я… обожнюю ставати частиною музичної композиції й в думках поринати в сюжети, які ніколи не справдяться. Зазвичай вони мають романтично-пристрасний характер. І сьогодні не виключення. Втім, оскільки в мої думки влазить персонаж з минулого – так, той самий! – доводиться вимкнути рок-оперу й поснідати млинцями з лососем у цілковитій тиші. 

До вечора не знаходжу собі місця. Сходила в аптеку, щоб придбати мазь, яку вчора назначив дерматолог, оновила манікюр і педикюр (довелось самій навчитись, бо досі не зустріла того “обраного”, який би мені вгодив), зробила поверхневе прибирання й подивилася ток-шоу про неймовірне перевтілення людей після пластики. Невже вони так легко приймають рішення змінити риси обличчя? Я от вже цілу вічність не можу наважитись перефарбувати своє волосся під колір перуки. І ще й підстригти під каре. Зрештою, так і тягаюся з синьою мітлою на голові, у якій задушно. 

Коли приходить час наносити макіяж, а я обожнюю гратися з відтінками, мій телефон оживає. Невже Ельдар? Ще рано! Виявляється, що телефонує Ніколас.

– За-ай, як ти? Підправила спечений передок? – твоїм тягучим голосом питає мій наставник по професії.

– Передок? – мої брови підстрибують, адже навряд він мав на увазі те, про що я подумала. – Ніку, ти так щойно назвав моє обличчя?

– Адусю, не будь занудою. Я, між іншим, хвилююся за тебе. 

– Довелось до лікаря йти, але сьогодні вже краще. Ввечері доведеться знову себе штукатурити. На вечірку йду. 

– Без мене? 

– З колишнім.

– У тебе є колишні?! – викрикує Ніколас, з яким зазвичай не обговорюю настільки особисті теми.

– Це довга історія. Мені треба збиратися, Ніку. 

– О’кей. Тоді відтягнися за нас обох, а я тобі, до речі, щойно скинув нові образи, які сьогодні з’явились на головному подіумі Лаф’єри (столиця моди). Даю свій зуб з діамантом, що завтра так одягатимуться всі фешн-діви Розвальду. 

– Дякую. Ти – найкращий. 

– Угу, як завжди, між іншим, – підкреслює він. – Колишній б тобі про тренди не розповів. Загалом, давай, кицюню. І напишеш, як тобі образи.

Одразу зазираю у повідомлення від Ніколаса й закочую очі. Відколи стало модно комбінувати фіолетовий і жовтий? Довбаний недоф’южн! Відправляю у відповідь смайлик, якого нудить, і берусь наносити макіяж. Нарешті! Тільки встигаю влізти у свою сукню зі шкіряними вставками і розпилити на шию парфуми “Лямуро”, як на мобільний приходить повідомлення від Ельдара – запитує адресу. І о вісімнадцятій приходить ще одне повідомлення, щоб спускалась.

Він завжди був пунктуальним. Я нервово видихаю і обіцяю себе поводити трохи зухвало, адже на інше він не заслуговує. Натягую свою перуку – це останній штрих і, виструнчившись, спускаюся до поганця, якого налаштована перетворити в ручного котика. Так і кортить тепер помститися за наш нещасливий фінал. І це бажання з кожним кроком назустріч Ельдару набирає все більшу хвилю, яка здатна знести мерзотника якнайдалі.  

Натхненно виходжу з під’їзду, стискаючи клатч у руках. Теплий весняний вітерець тріпотить воланами на вкорочених рукавах сукні. Помахом руки поправляю волосся. А тоді гордовитим поглядом шукаю автівку, яка б могла належати Ельдару. 

– Перепрошую, мадам. Ви – Аделіна? – шляхетно запитує водій таксі, яке припарковане неподалік.

Насуплюю брови.

– Так…

Він демонстративно показує на своє жовте авто бюджетного варіанту:

– Карету подано!

У мене просто немає слів. Це ж навіть не карета, а колісниця для вбогих. Той Ельдар все зіпсував вже з самого початку вечора. Обіцяв заїхати за мною, а замовив таксі. І ще досі думає, що зможе виграти парі?! Та я наперекір йому навмисно підіграю Оресту!

Злюща, як дияволиця, сідаю в автівку, хоча вже було краще поїхати на своїй КІА, й на емоціях випадково гепаю дверцятами.

– Мада-а-м… – одразу ж відзивається таксист і осудливо хитає головою.

– Даруйте. Випадково так вийшло, – відмахуюсь. – А той, хто вас викликав, нічого на словах не передавав?

Чоловік з круглим обличчям натягує усмішку:

– Тільки матеріально. І тільки мені. До речі, за вашою подругою їдемо?

Я вже й зовсім забула, що у нас побачення втрьох. Чомусь не зідзвонилася з Нікою, коли була вдома і, якщо бути відвертою, на цю вечірку хочу піти сама й насолоджуватись тим, як Ельдар намагатиметься мене спокусити. Але…

– Так, їдемо за нею, – неохоче відповідаю і називаю адресу.

І, як на зло, подруга у відвертій з золотими блискітками сукні одразу ж виходить і сідає в авто, як тільки набираю її номер. 

– Нарешті! – шалено каже вона, трясучи пляшкою ігристого. І з її дна підіймаються блискітки, які кружляють у видовженій посудині.

Ми приїжджаємо до заміського закладу з великою територією, на якій ще здалека помічаю чарівне невелике озеро й безліч фотозон, на фоні однієї з яких Ніка опиняється, як тільки виходить з таксі. Накручує на палець пасмо, яке витикається з високого хвоста на голові й фотографує себе, зробивши миловидне святе обличчя.