Розділ 13. Шантель

Я зрозуміла, що щось пішло не так у той самий момент, коли опинилася в невеликому кабінеті Кроніда. Він був не радий нам. Ні, точніше — він був незадоволений моєю присутністю в кабінеті.

У його волоссі відбивалося західне сонце. Головний убір не приховував сивини — попри ретельні спроби натягнути його на саму маківку. Мабуть, правитель намагався відтягнути неминуче. Поруч із ним на столі стояли всілякі баночки з кремами й мазями, які, як мені здалося, він намірився використати для свого обличчя і подовжити молодість.

Навіщо ми тут? Я коротко зиркнула на Ладрона.

За останні кілька годин я прийняла для себе одну істину. Я абсолютно не знала Ладрона. Він усе ще здавався тим турботливим, ніжним і чуйним, але його вчинки говорили про приховані думки, які мені б здалися дивними як для такої чуйної людини. Ним володіли внутрішні демони, які штовхали на найстрашніше.

Чи варто мені було боятися цих демонів? Чи останні крихти здорового глузду Ладрона врятували б мене від небезпеки? Адже в нас була присяга. Я дивилася в його обличчя, але воно залишалося кам’яним.

— Ладрон-февне, справді, якби я знав, що ви прийдете, то підготувався б, — розплився в сальній посмішці Кронід, але не поспішив ні встати з-за столу, ні хоч якось привітати гостя.

На мене він і зовсім не дивився.

Ладрон не відразу відповів — спершу його рука ковзнула мені за спину, де він знайшов мої схрещені пальці. Торкнувся їх. Ніжно стиснув. Я боязко подивилася на чоловіка, намагаючись зрозуміти, про що той думав. До чого раптом була така реакція?

Та обличчя Ладрона залишалося непроникним. Нехороші підозри закралися в голову, але чоловік лише продовжував ласкаво заспокоювати мене рухом руки.

— Мені вдалося полонити тініна, — несподівано хижим голосом вимовив він і штовхнув мене вперед.

Я впала на підлогу, боляче вдарившись колінами об камінь. Плащ, люб’язно накинутий на мене раніше, відверто задерся, оголивши мої ноги.

— Якого… — почала було я, коли Ладрон опустив голову й подивився на мене.

Упевнений погляд, насмішка, що спотворила обличчя, тверда впевнена постава. Слова застрягли в горлі. Навіщо він ласкаво торкався моїх пальців, якщо планував усе виставити… таким чином? Для кого був цей театр — для мене чи для Кроніда? Я мовчки перетравлювала події.

Сам правитель Кастлінії мав інше ставлення до мене. Він коротко всміхнувся і запитально подивився на Ладрона.

— Прекрасно, і?

— Це наречена стофа Артальда. — Ладрон продовжував скалитися. — І я переконався в тому, що він бачив нас — тікаючих на територію Кастлінії.

Моє серце билося горобцем, але я не могла перестати уважно вивчати обличчя Ладрона. Намагалася знайти хоча б один збентежений мускул від сказаної відвертої брехні.

Кронід гучно вдарив по столу, змусивши мене здригнутися і перевести погляд на нього. Важким тілом чоловік здійнявся над столом. Він був удвічі вищим і втричі ширшим за Ладрона. Дихне — і не залишить нас у живих.

— Ми вже місяці намагаємося забрати в них метали, — майже гарчав чоловік, — не вам зривати мої плани. Поверніть дівчину, і я удам, що нічого не сталося.

Ладрон хижо посміхнувся, переступив через мене, як через річ, і сперся на стіл — майже біля самого обличчя Кроніда.

— А то що?

— А то… — Кронід здавлено видихнув. Руки безглуздо стискалися в кулаки, поки він намагався вигадати загрозу.

Жилка на скронях забилася, але правитель Кастлінії так і не зміг вичавити із себе хоч слово.

— Ви зробите так, як я скажу — і будуть вам і метали, і союз, і чудовий корабель, що відвезе мене й альту Шантель до Алінґдона, — твердо вимовив Ладрон.

Кронід стиснув губи в одну лінію.

— Зараз ви надішлете всюди повідомлення про збір, — продовжував тим часом мій дружній ворог, — про те, що готуєте напад на Аеліон.

— Та ви з глузду з’їхали, Ладрон-февне, який напад! Без постачань ми й години не вистоїмо, — пискнув Кронід, — дракони невразливі в лусці! Наша магія проти них безсила!

— Я хіба сказав нападати?! — Ладрон втрачав терпіння — або впевнено удавав, що втрачав. — Ні, Кронід-февне, вам потрібно всіх переконати в тому, що так станеться. І більше. Нічого. Не робити.

— Але Аеліон тоді нападе першим, — втиснув голову в плечі правитель Кастлінії.

— Саме так, — Ладрон витягнув руку, щоби поплескати чоловіка по маківці. У мить зупинився, немов би відволікшись на щось.

У мене мурашки пройшли від цього явища. Чи можна взагалі було перебувати поруч із Ладроном? Чи він був закінченим психопатом, який діяв залежно від настрою і веління внутрішніх демонів?

— Ваше завдання ніяк не протистояти. А потім вимагати відшкодування від Артальда, — очі Ладрона насторожено блиснули. — І на всі їхні запитання ви скажете, що тут не було ні мене, ні моєї супутниці зроду.

— Полонянки тієї що? — він боявся навіть поглянути на мене — злякано впав назад у крісло.

— Саме так, Кронід-февне, я знав, що ми знайдемо спільну мову.