Розділ 60. Задуха

– Ви ж не відмовите мені, сієро? – закрадливо запитав Рівера, стискаючи кулак. Я спробувала відповісти, але через відчуття, що ось-ось втрачу свідомість, спромоглася лише ледь кивнути. 

Груди стисло лещатами. Сукня вже не підтримувала, а душила, при тому дуже сильно – а Квінто Рівера тим часом сильніше стискав кулак. Думки стали повільними й ледь ворочалися у голові. Чи він справді наважиться ось так вбити мене прямо тут, перед усіма цими людьми, посеред своєї власної зали?

А якщо й так – то що йому буде? Вартові під його п’ятою, у вбивстві його ніхто не звинуватить. Ніби у відповідь на цю думку нізвідки взялися двоє чоловіків та непомітно для решти гостей підхопили Луку під лікті. 

– Ось і добре, – відказав Рівера. Він ледь помітно кивнув, і Луку потягли геть, попри спроби чоловіка лишитися на місці. Тоді бургомістр простягнув мені долоню, і музика заграла. В ту ж мить тиск сукні зник повністю – наче його ніколи й не було. Так різко, що на мить я замислилася, а чи не придумала я все це. 

Та Рівера стояв поряд зі мною і вже робив перший танцювальний рух. Я повторила за ним – і лише тоді хвиля страху, огиди та полегшення накотила на мене з такою силою, що я ледь втрималася на ногах. Думки стали роїтися у голові з шаленою швидкістю. 

Моя сукня була зачарована. Тут, чи?..

Щось мені підказувало, що навіть сильному чаклунові потрібний певний час, аби накласти такі чари, як ці. Що це означало, я чудово розуміла, та визнавати не хотіла. 

Алісія працювала точно не на мене. Не з доброти душевної вона віддала мені цю розкішну сукню – і чи справді в неї губилися ті сережки?.. Я сушила голову над тим, як вони могли опинитися в Тео під ліжком, коли той клявся, що не брав їх – і тепер відповідь напрошувалася сама. 

Бургомістр аж надто комфортно почувався в мене вдома, нехай і відгортав жар чужими руками. 

Музика стала швидшою – і я подумки подякувала усім місцевим богам за те, що це був той самий танець, що й напередодні, хіба що трохи швидший. Я непогано запам’ятала рухи, бо це був наче вальс – ось тільки половину часу партнери навіть не торкалися одне одного. 

Коли я танцювала з Лукою, це було неабиякою перешкодою. Зараз же я не могла цьому не радіти. 

– Чого ви хочете? – зрештою запитала я. Весь цей час Рівера танцював, наче нічого не сталося – і наче не було жодної причини, чому він запросив мене на цей танець. – І чому… 

– Чому зачарував сукню? – закінчив він за мене, ледь вигинаючи брову. Після цього він прокрутив мене у повітрі – ніби й так само як це робив Лука, та мені вибило повітря з легень. Я не сумнівалася, що після цього танцю в мене на талії та на зап’ястях залишиться не один синець. 

– Так. Це також, – жорстко відізвалася я. 

– Аліс попередила мене, що ви, сієро, можете бути досить впертою. Мені потрібні були гарантії, що все пройде так, як слід. 

– Що пройде? – запитала я, і в ту ж мить Рівера знову стиснув кулак. Сукня навколо мене стягнулася спершу як друга шкіра, а тоді як зашморг – і він давив усе сильніше і сильніше. 

– Не раджу ставити зайвих запитань. І намагатися щось вдіяти. Один зайвий крок – і ця сукня стиснеться так сильно, що ви вже не зможете зробити взагалі нічого, сієро. Зрештою, ви будете далеко не першою жінкою, що стала жертвою занадто тісного корсета. 

Рівера знову притягнув мене ближче, і яскравий запах його парфумів вдарив у ніздрі. Від цього голова мені закрутилася ще сильніше, і я прямо відчула, як тіло обм’якло в руках чоловіка. Слабкість з’явилася раптово, і лише зусиллям волі я змогла продовжити танець, ніби ні в чому не бувало. Він не отримає ще й цього задоволення. 

– І чому ви думаєте, що вам це зійде з рук? – запитала я, хоча вже й знала, що зійде. Нічого Рівері не буде, навіть якщо він вхопить десертного ножа та заріже ним половину гостей. 

У відповідь бургомістр лише підняв одну брову. 

– Чому ви думаєте, що ця витівка щось вам дасть? – продовжила я, так само вигинаючи брови. – Цей бал закінчиться, я зніму сукню і вижену вашу коханку – чи ким вам там приходиться Белторро – геть. Протягнути свого шпигуна у школу вдруге буде не так просто. 

Пальці Рівери знову стиснулися мені на боках так, що я скривилася. Цей чоловік, вочевидь, отримував задоволення від того, що завдавав мені болю – але я не збиралася подвоїти це задоволення, виказавши незручність. 

– О, так і буде, – відповів Рівера вдоволено. Від цього в мене дрижаки пішли спиною – і здивування, вочевидь, не вдалося приховати, бо бургомістр посміхнувся навіть ширше. – Та в ту мить, сієро, повірте, у вас будуть значно серйозніші проблеми. 

Я примусила себе глибоко вдихнути й видихнути. Він бреше. Дурить, аби збити мене з пантелику, примусити припуститися помилки, запанікувати. Я йому цього просто так не подарую. 

Рівера підтягнув мене ближче, закрутив так, що шлунок в мене стиснувся в один колючий клубок, а тоді схилився до мого вуха. 

– Коли танець завершиться, ви вклонитеся мені, поцілуєте пальці, а тоді повільно, не привертаючи зайвої уваги, підете до виходу. Перетнете подвір’я і зайдете до літнього будиночка навпроти. 

– Навіщо? – запитала я, насупившись. Знала наперед, що відповідь мені не сподобається, та мусила знати хоч щось. Хоч щось, аби порушити плани бургомістра.