II. Початок історії

Дивне моє життя тоді було. Жив я наче у якійсь книжці з історії, але про це згодом. Мене звати Степан. В мене є старший брат Микола і молодший Остап . В нас ще був четвертий, ми називали його братом, бо ріс він з нами із самого дитинства і завжди був з нами. Звали його Костя. Наше "товариство" проживало у Києві, там і навчалися в інституті. Час був тоді дуже складний. Йшла війна, в росії переворот, Україна майже незалежна. Щоб якось виживати та їсти ми повинні були після навчання ходити на роботу. 
От йдемо як завжди, і починає наш четвертий говорити про комунізм, соціалізм, що треба ще трохи потерпіти та скоро усі заживемо. Костя був затятим соціалістом і вірив в усю цю маячню. 
- Як сказав товариш Ленін: " Единство этой действительно революционной борьбы угнетённого класса за создание рая на земле важнее для нас, чем единство мнений пролетариев о рае на небе.". Ми зробимо цей рай на землі і не будемо так погано жити, - із захватом розповідав Костя.
- Я зараз тобі пику наб'ю, єй Богу. Не може звичайний народ жити краще, ніж влада. Навпаки, буде ще гірше, коли так кажуть. Ми повинні відбороти свою незалежність, стати демократичною країною. - відповів розлючено Микола. 
Серце моє заніміло, бо зараз як завжди почнеться бійка, а я цього ой як не хотів. 
- Хлопці, схаменіться! Зараз така складна ситуація в усіх, а ви знову починаєте, - втрутився я, бо не міг це вже більше терпіти. - Потисніть один одному руки та попросіть вибачення.
На моє здивування, вони так і зробили, навіть обійнялися. Зате наш молодший йде і навіть цього не помічає. Закоханий так в дівку, що ніякі думки більше йому в голову і не лізуть. 
Попрацювали, вже стояла ніч.  Усі були виснажені і було одне на думці - якнайскоріше прийти додому, поїсти і лягти спати. Коли йшли, то навіть не було сил з кимось про щось теревеніти. Так і дійшли додому. Зайшли до хати і одразу до матері. Вона вже не може вставати... Ми усі сумно подивилися на неї, вона була як свічечка, яка догорала. Покормили її, самі поїли та й лягли спати.