21

Темна кімната, камін тихенько потріскує, за вікном глибока ніч і чутно спів нічних пташок. На підлозі розкидані хутряні ковдри і подушки, а я сиджу зверху на чоловікові оголена і при цьому ні краплі сорому, а тільки приємне відчуття по усьому тілу. Нахиляюсь до його обличчя і я впевнена, що це Лейф. Він однією рукою прикриває своє обличчя, а іншою злегка притримує мене за стегна. Повільно і ніжно цілую його і тут, уві сні, мене зовсім не бентежить, що я втрачаю контроль від нього і взагалі-то у мене зрив трапляється. Відповів на поцілунок, але завмер і здається стурбований, відкрив очі і вдивляється в мене. Злегка пойорзала на ньому вмощуючись зручніше, застогнав і знову прикрив очі. Нахилилась до його вуха ніжно пальцями торкаючись від живота до шиї, лягла на нього.

   - Так ось про що ти мрієш? - і поцілувала в шию.

   Обійняв за талію, мить і я вже під ним, дуже гучно застогнала.

   - Повернись, благаю тебе. - важке дихання мені на вухо і обійми жорсткі, але мене все влаштовує. - Я не розумію, як я тебе втягнув в свої фантазії, але не відпущу.

   - Ти мене залишиш тут як свою власність? Між іншим де ми?

   - Ми в моїй свідомості. - загарчав мені в шию, жорстко поцілував, навіть трохи вкусив, від чого я вигнулась до нього з вимогою продовжувати - І ні, я не можу з тобою так вчинити, але дуже хочу.

   - Коханням у свідомості я ще не займалась. Наведення від тебе були, фантазії теж, навіть майбутнє бачила, але це щось новеньке. - шалений поцілунок на який я відповіла без зволікань, але все одно відчуття не ті, застогнала засмучено.

   Зупинив свої дії і знову вдивляється в мене.

   - Щось не так?

   - Все не так. Я не відчуваю у свідомості повною мірою, все приглушене. - торкнулась пальцями його обличча і потяглась за поцілунком, відповів так, що в очах потемніло. Зупинився, а я хочу продовження.

   - Так ти вивільни себе. - пропозиція логічна, але ж неможлива.

   - Тоді в мене знову розпочнеться зрив.

   - І що ти пропонуєш, зустрічатися нам тільки у свідомості? Я так довго до тебе тягнувся і тільки вдруге вийшло. І треба ж було саме в такий момент.

   - А минулі рази були інакші?

   - Звичайно. - посміхнувся мені і зазирнув в очі - Я намагався з тобою поспілкуватися, вибачитись, обійняти, вислухати тебе, а вийшло тільки зараз.

   - Це через твоє бажання, яке я почула випадково. Я і справді дуже сумую, але самоконтроль не вдається.

   - Вже добре те, що ти не втікаєш. Є надія, що зможеш опанувати себе. - поцілував обережно і ніжно, але дії тіла говорять, що йому важко себе контролювати.

   - Мені вже час, здається мене будить стурбована помічниця. - застогнала засмучено, торкаючись ніжно до його тіла.

   - Кохаю тебе. Я чекатиму на тебе стільки, скільки знадобиться. Тільки прошу, не знищуй себе.

   Відкрила очі і лежу на ліжку, поруч сидить Хел знервована і бліда.

   - Ти чого?

   - Я чого? Я прокинулась від твоїх стогонів, злякалась, що ти знову десь у свідомості, прибігла до тебе, крові нема, збиралась вже викликати лорда Моїра, а він мені не дозволив це зробити.

   І вказує пальцем на поруч сидячого павучка охоронця.

   - Дякувати йому за це, що не дозволив.

   - Що трапилось ти вся спітніла і навіть обличчя червоне?

   Знову застогнала і заховала обличчя в ковдру.

   - Займалась коханням з Лейфом у свідомості. - пошепки промовила і визирнула з під ковдри, дивлюсь на дівчину.

   - А так можна?

   - Виявляється можна.

   - Що у вас там у ночі трапилось, що з ранку ти опинилась не з тим з ким йшла у ночі?

   - Давай швиденько в душ, переодягнусь і потім розповім. Інакше якщо зараз зайде Моїр перевірити мій стан, я невпевнена, що адекватно на нього відреагую.

   - Без питань, зараз все підготую. А він в маєтку?

   Поглянула на павучка, той маше лапками.

   - Ні. Його з ночі не було.

   Як завжди усі ранкові процедури, обмоталася рушником, виходжу, а на ліжку сидить задоволений розумник і поруч перелякано схилила голову помічниця. Глибокий вдих, торкнулась її свідомості, а вона почувається винною переді мною.

   - Що сталося?

   - Та нічого, твоя помічниця дуже гучно думала.

   - Про що саме? - схрестила руки на грудях.

   - Про твої ігри зі свідомістю. Цікаво, а як же зрив і не можливість видалити спогад?

   Відчуваю, що запитання з підступом і мене це обурило, в декілька кроків подолала кімнату, торкнулась його скроні і з силою затягла у свою свідомість. Кинула на ліжко, змахнула рукою.

   - Шукати, негайно!

   Розвернулась до нього дуже розлючена.

   - Що наробив? Краще кажи сам інакше катуватиму, а після коли зізнаєшся видалю цей спогад зі свідомості.

   Відкрила двері хвилею магії і в кімнату залетіла примара яка миттєво помітила розумника, але не поспішає нападати.

   - Невже будеш катувати? - здається розумник до останнього не вірить в серйозність моїх дій.

   Відвернулась від нього розчарована.

   - Не можна довіряти розумникам. Даремно ти це зробив, а я дізнаюсь, що саме. Їж!

   - Заспокойся, я тобі допоміг. - скрикнув розумник прикриваючись від примари темною сферою.

   - Він в тебе свою силу вливав? - дуже здивувалась, навіть не від його слів, а скоріше, що Грум допоміг йому - Що саме зробив?

   Забігають декілька павучків, а поруч з ними не поспішаючи заповзає маленька змійка. І просто сідає переді мною на стіл. Нахилилась до неї, придивилась.

   - Це помічник, а не шпигун.

   Простягла руку до павучків, а один з них вже тягне павутиння зі спогадом про мій зрив. Переглянула і ні яких емоцій, ні образи, ні страху, нічого. Взагалі цей спогад для мене не важливий. Віддала павутиння і повернулась до Моїра.

   - Навіщо ти це зробив? Я мала б сама впоратись.

   - Не мала б. Скажемо так, я віддячив тобі за твою послугу. Тільки в мене все було вже дуже погано, а в тебе тільки початок. - посміхнувся мені з надією, що не буду вбивати - Може прибереш його?