26.2

   — Звісно. Я вже двічі підсилала до неї магів-красенів, які були нею дуже зацікавлені, — усміхнулась леді Строн. — Навіть некромант бісився через мої витівки.

   — Ви все ж таки псуєте нерви Алу? — уточнила я.

   — Звичайно. Він достатньо мені їх попсував. Тепер моя черга.

   Розсміялися й пішли всі разом на кухню, тільки Нек нічого не зрозуміла.

   — А я ніяких магів-красенів не помітила, — зніяковіло сказала вона.

   — В цьому і є суть істинного кохання, — відповіла леді Грум, розглядаючи наш стіл. — Ми нікого не помічаємо, окрім єдиного.

   — Нічого собі… ви тут справжню гулянку влаштували. Впевнені, що нікого більше не буде?

   — Ми трохи захопилися. І Хел заспокоювали.

   — Не нервуй, — підморгнула леді Грум. — Потріпають трохи твого темного, але несильно. Наступного разу головою буде думати, перш ніж язиком ляпати.

   — А ми теж не з порожніми руками, — промовила світла, виймаючи з туману кошики з солодощами, фруктами й вином.

   — Нам до ночі вистачить гуляти, — усміхнулася я.

   — А якщо чоловіки повернуться, їх усе ж доведеться виганяти, — засмутилася сестра.

   — Не доведеться. Вігго попередив, що після дуелі вони теж трохи відпочинуть, так що до вечора не повернуться.

   — А чому нас не попередили? — запитала Нек.  

   Відчула, як у середині з’являється легке занепокоєння.

   — Бо ваші є безпосередньо учасниками дуелі, а мій — просто спостерігач, — пояснила леді Грум, клацнувши сестру по носу й підійшовши вибирати зручне місце. — І мені не подобається твій настрій. Ану, розумниця, розберися зі своєю ріднею.

   Світла вже зайняла своє місце, і я теж вмостилася за столом. Хел чомусь не поспішає.

   — Я щось не зрозуміла… У нас тут дві невпевнені дівчинки? — запитала леді Грум.

   — Вибачте, але ж мій статус… — тихо прошепотіла помічниця.

   — Моя майже невістка постійно за одним столом із тобою, — посміхнулася леді. — І, як я зрозуміла, у розумника ви теж усі їли разом. Так чим тобі наша компанія не підходить? Можливо, Руна ще не леді? Ну, так це скоро виправимо, не хвилюйся.

   Вона запропонувала помічниці сісти поруч, і та, усміхнувшись, вмостилася за стіл.

   Коли всі вже зручно вмостилися й розслабилися у спілкуванні, почали розпитувати, чим я займалася весь час, поки жила в маєтку Моїра. Я розповідала все, що з нами трапилося, згадала й про книги — і як розумник зблід, коли дізнався, що ми натрапили на цікаву інформацію.

   — Продемонструй, — зацікавлено попросила леді Грум.

   Я здивовано подивилася на неї: леді Строн теж уважно слухала, а в сестри навіть очі заблищали.

   — Може, не треба… Ви, я впевнена, і без книжок усе знаєте.

   — А я не все знаю, — ображено промовила Нек. — Я хочу його ще більше зацікавити.

   — Куди вже більше? — усміхнулася я. — Він без тебе жити не зможе.

   — То без тебе не може, — тихо заперечила вона, — а без мене жив нормально.

   — Мені не подобається твоє сприйняття, — похмуро сказала я. — Розповідай, у чому проблема, інакше залізу тобі в голову й сама все дізнаюся.

   — А ти її не попереджай, — втрутилася леді Грум. — Одразу залазь.

   — То ви всі маги, — зітхнула Нек, — а я людина.

   — І в чому саме для тебе проблема? — щиро не зрозуміла світла.

   — Награється і залишить, — прошепотіла сестра, помітивши мій хижий погляд. — Може, й не залишить зі страху твоєї помсти, але ж це не життя.

   — Ти хоч щось знаєш про істинне, єдине кохання? — спокійно, але жорстко запитала я.

   — Чула… але ж то ваше, магічне.

   — Навіть якби наші батьки були проти вашого шлюбу, ви могли б звернутися напряму до імператора, і він підписав би дозвіл на спільне життя. Знаєш чому?

   — Чому?.. — вона дивилася на нас усіх шоковано.

   — Бо імператор дуже поважає стосунки, побудовані на магічному законі. Від таких союзів завжди народжуються діти-маги.

   — Але ж я не маг… і не знаю, істинне в нас чи ні.

   — У цьому й проблема людей, — зітхнула я. — Ви не вмієте довіряти. Хоча, якщо чесно, некроманти часто такі самі. Він знає про твої сумніви?

   — Ні. Я намагаюся насолоджуватися кожною миттю… окрім тієї, коли була розлючена через тебе. — Вона замовкла, а тоді додала: — До речі, мені здається, ти б йому більше підійшла.

   Я дивлюся шоковано на неї й не можу повірити, що в неї язик повертається говорити таке. Це ж треба було себе так накрутити… Я б ніколи не наважилася на такі слова.

   — Дзуськи вам. Мій брат уже достатньо страждав, — роздратовано схрестила руки леді Грум. — Має право на своє щастя.

   — Знаєш, я особисто попросила Лейфа не втручатися, коли ви з Франгом знайшли спільну мову, — спокійно промовила світла.

   — Я чогось не знаю?

   — Так, не знаєш. І мені було важко себе стримувати, — відповіла леді Грум.

   — Ми не могли зрозуміти, — пояснила Ейра, — обидва некроманти поруч з тобою втрачають розум. У Лейфа було більше шансів, бо якби Франг дізнався, що його наставник зацікавився тобою, він миттєво відійшов би з дороги. Тому я просила дати шанс хлопцеві. Але виявилося, що він прив’язався до твоєї крові. Навряд чи колись без тебе опинився б у вашому містечку.

   Ми з сестрою переглянулися шоковані. Я простягла руки до її скронь і продемонструвала всі переживання хлопця щодо неї — від першої миті знайомства до тепер. Показала наше спілкування, жарти, моменти до зустрічі з нею, а потім, як усе змінилося після того. Кінець демонстрації — навіть сльози потекли.

   Вона обійняла мене й тихенько схлипнула, але відчуваю, що заспокоїлася й відпустила всі свої переживання.

   — Я сподіваюся, ти не книгу демонструвала їй? — запитала леді Грум.

   Світла легко штовхнула її в плече й усміхнулася:

   — Це неймовірно, коли тобі не треба когось вмовляти або щось доводити, а просто показати спогади. А тепер продемонструй книгу. — незаспокоювалася Сігне.