25.2

   — Ні… все неймовірно добре.

   Я нарешті знайшла халат, Лейф натягнув домашні штани, і ми вирушили на кухню. По пам’яті пригадала рецепти, пояснила, що саме хочу зробити. Він уважно вислухав і без жодних питань узявся за свою частину завдання.

   — А я й не знала, що ти вмієш готувати.

   — Іноді доводиться цим займатися, особливо коли живемо десь далеко від селищ.

   — Зрозуміла. Я тепер теж із леді Пейр на якісь завдання відправлятимуся?

   — Мені ця ідея не подобається, але для тебе це й справді краще. В академії ти не зможеш вивільнити весь свій потенціал.

   Нарешті ми приготували вечерю. На стіл вирішили не накривати — так і залишилися вдвох на кухні. Після вечері взяли вино, смаколики й пішли насолоджуватися вечірнім садом з балкона. Він пропонував мені сісти в окреме крісло, але я дочекалася, поки сам вмоститься зручніше, залізла йому на коліна, обійняла — так і просиділи до пізньої ночі.

   — Завтра я тобі дещо покажу. Хотів одразу сьогодні, але ти мене відволікла.

   — Милий мій, я тебе ще не відволікала. Ми й половини з тієї книги ще не пропрактикували, — прошепотіла йому на вухо.

   Обережно взяв мене за підборіддя й накрив мої губи поцілунком. Здається, він дуже буквально зрозумів мої слова щодо обмежень. Виявляється, не лише від класичних поцілунків можна втрачати розум: чоловічий язик, як і губи, можна використовувати для всього жіночого тіла — і це неймовірно. Мої стогони, мабуть, чула вся округа, але й мені буде чим його здивувати.

   У душі все тільки продовжилося, і розуміння того, що я розчиняюся у своєму коханому, а він — у мені, навіть не лякає. За відчуттями так і має статися: усе завершиться одним цілим.

   — Я дивлюсь, ти зголоднів? — коли ми нарешті лягли спати, вирішила його запитати.

   — Ти чимось незадоволена, моя радість?

   — Щасливішої за мене зараз нікого не знайдеш. Це нормально — відчувати тебе й розчинятися в тобі.

   — Так. Це і є єдине й істинне. Ми станемо одним цілим. І більше ніяких стримувань, недовіри, страхів.

   — А чому такого не відбувалося раніше?

   — Бо я дозволяв собі стримуватися, сумніватися, оберігати тебе. Через це й узагалі сталася та ситуація.

   — Тобто якби ти розслабився й отримував задоволення, не було б відчуття провини й зради?

   — Такої ситуації в принципі не сталося б.

   — Зрозуміла. Цікавий процес. А у твоєї сестри теж істинне?

   — Так. Вони взагалі можуть не спілкуватися одне з одним. Фактично — думки одні на двох.

   — А так і не скажеш.

   — Життя неймовірне, коли ти не один.

   Обійняв мене міцніше, і так ми й заснули — щасливі та задоволені, в обіймах одне одного. І цього разу — жодного страху, що все це може зникнути.

   Прокинулася раніше за Лейфа, але щойно почала виповзати з ліжка, він миттєво вхопив мене й притиснув до себе.

   — Ти куди це від мене? Ще зарано, побудь поруч.

   — Відпочивай. Я зараз повернуся, — поцілувала його в шию і все ж вислизнула з обіймів.

   Ранкові процедури, душ — і я перемістилася на кухню. Знайшла все необхідне й узялася за сніданок. Потім перенесла все до їдальні з балконом. Коли повернулася до кімнати, коханий уже був у душі. Вирішила дочекатися його, сидячи на ліжку в спальні.

   Вийшов вологий, оголений, із рушником у руках. Завмер і дивиться на мене, а я, не соромлячись, поглядом пройшлася по всьому його тілу.

   — Так не чесно, — підвелася з ліжка й попрямувала йому назустріч. — Я приготувала сніданок, а тепер нічого не хочу, окрім тебе.

   — Це на тебе книжки так подіяли? Я пам’ятаю, колись ти очі прикривала, соромлячись, а тепер роздивляєшся.

   — Мені ж цікаво, — усміхнулася у відповідь, торкнулася грудей пальцями й повільно почала спускатися нижче. — Я сподіваюся, ти не дуже їсти хочеш?

   Взяла його за руку й потягла до ліжка. Він пішов, із цікавістю спостерігаючи за моїми діями. Я запропонувала лягти — він і далі вдивлявся в мене, намагаючись зрозуміти, що я задумала. Стала перед ним, скинула халат, а він чомусь прикрився ковдрою.

   — Це я соромлюся чи ти? Прикрий очі, будь ласка.

   — Я намагаюся зрозуміти, що ти робиш, і очі прикривати не хочу. Мені подобається те, що я бачу.

   — Я тебе зрозуміла, — присіла поруч, нахилилася до нього й легко поцілувала. Намагався продовжити, але я перервала поцілунок і торкнулася губами його шиї, грудей, а рукою ніжно ковзнула по торсу.

   А коли я зупинилася й поглянула на нього, мені сподобалася його реакція на мої дії: важке дихання, заплющені очі — і жодної спроби мені завадити. Обережно стягнула з нього ковдру й торкнулася пальцями того, чого так соромилася раніше. Він завмер і шоковано подивився на мене. Я продовжила обережне дослідження — він застогнав, знову заплющив очі й дихав уривками.

   — Не тільки ж тобі мене дивувати, — прошепотіла я, знову поцілувала його в губи й обережно сіла зверху.

   Загарчав і вчепився руками в мої стегна.

   — Я пам’ятаю, чого тобі хотілося найбільше, але ти знову себе стримуєш і жодного разу не намагався покохати мене саме так.

   Продовжувала рухатися, поступово прискорюючись. У якийсь момент настільки захопилася процесом, що втратила ініціативу. Відкрила очі вже тоді, коли він сів і притиснув мене до себе, важко дихаючи мені в шию.

   — Я не стримувався, — прошепотів він, — я просто обожнюю все контролювати.

   Якщо до цього всі мої рухи були обережними й невпевненими, то тепер від мене вже нічого не залежало: вони стали жорсткішими, бо саме він контролював силу й швидкість.

   — І ти сама розумієш: саме так мені складніше домінувати.

   — А мені все одно подобається. Продовжуй, не зупиняйся.

   Наш ранок трохи затягнувся — сніданок довелося розігрівати, але, здається, процес з’єднання завершився повністю. Відчуття одного цілого — у всій повноті.