24.4

   — А ти чим займатимешся?

   — Сьогодні за планом зілля й лабораторні заняття. До початку екзаменів встигаємо.

   — Я переговорю з лордом Тенлідом щодо вашого бажання завершити навчання.

   — Дякую. З тобою приємно мати справу.

   Ми розсміялися, завершили обід і розійшлися кожен у своїх справах. Моїр побажав нам гарного дня й миттєво зник. Я взяла Хел за руку й перемістилася до лабораторії.

   Відчула роздратування хлопця, який намагався відшукати нас по маєтку. Можна було приховати себе… але, на жаль, кохану знайде завжди.

   Приблизно п’ять хвилин йому знадобилося, щоб опинитися поруч із нами. Налетів на Хел разом зі своєю темрявою, але торкнутися не зміг — золоті нитки вдарили по руках до крові. Завмер, прикрив очі, не реагує на мої дії, намагається заспокоїтися.

   Помічниця побачила кров на його руках, взяла серветки, підійшла до нього й спокійно почала обробляти рани. Він розгублено відкрив очі, переводячи погляд то на мене, то на неї. Раптово впав на коліна перед дівчиною, намагаючись хоч щось побачити в її очах.

   — Благаю, вибач мені… — прошепотів, чіпляючись за її руки.

   Вона мовчки подивилася на нього, витерла кров і підійшла до мене.

   Я знищила серветки, з посмішкою глянула на нього. Він схопився за голову й осів на підлогу.

   — На що ти розраховував, коли мене принижував? — спитала спокійно. — Що боляче буде лише нам? Чи ти вирішив, що тобі дозволено все?

   — Мені лорд показав, що з тобою сталося… і що ти зробила для всіх нас. Пробач, будь ласка.

   — Так швидко? — примружилася. — Ти страждаєш усього пів дня. Замало. Ти ж знаєш, як страждав твій лорд?

   — Знаю. Я все про нього знаю.

   — От і добре. Проживи хоча б половину його болю — і я все поверну.

   Подивився на мене без краплі ненависті. Як добре, що я теж закрилася від нього.

   — І не сподівайся, — додала тихо. — Я не бачу тебе. Лише поверхневі емоції.

   — Це нестерпно…

   — Але ж весело, — холодно всміхнулася. — Не забувай про це.

   Хотіла сказати ще щось, але помічниця нагадала про навчання.

   До вечері ми посилено займалися зіллями. Некромант намагався співпрацювати з нами, але в нас непогано виходило його ігнорувати. Моїр з’явився в лабораторії, глянув на свого помічника зі співчуттям, та не втрутився й не намагався достукатися до моєї совісті.

   Він запропонував мені лікоть — я погодилася, і ми разом рушили до їдальні. Темний ішов поруч із помічницею. Я прикрила очі й спостерігала через неї: він намагався бути ближче, кидав такі погляди, що будь вона не під моїм впливом — уже пробачила б йому все.

   — Це ж яким треба бути ідіотом? — прошепотіла я з явним задоволенням. — Спочатку всіх зверхньо оцінював, а тепер сам поводиться, як невпевнений хлопчисько.

   — Хороша моя, — тихо озвався Карт. — Я дивлюсь, ти розважаєшся.

   — Є трохи. Але сам розумієш, мені не подобається, як на Хел діє навіювання. Вона стала… відмороженою.

   — Так воно і працює, коли намагаєшся прикрити сильні емоції.

   — Згодом я почну зменшувати вплив і перевіряти її стан. Якщо вона захоче все це знищити — я зроблю.

   — Не маєш права, — спокійно, але твердо відповів він. — Для себе — роби що завгодно. Але не для інших. І Лейф, між іншим, теж міг би поскаржитись. Це й його стосувалося.

   — Як би він про це дізнався? — холодно кинула я.

   — Це вже інше питання. Але щодо мого помічника — я не дозволю.

   Я різко подивилася на нього.

   — Ти дозволив йому відкрити рота, коли він мене принижував. Хоча міг одним наказом змусити замовкнути. А тепер не дозволиш мені помститися?

   — Я тобі більше скажу, — хитро всміхнувся Карт. — Я його і лордом не зроблю, поки твій наречений не відмовиться викликати його на дуель. А наразі за статусом Лейф може звертатися з претензіями тільки до мене.

   Я глянула на некроманта. Він ледь усміхнувся — виходить, підслуховував і сподівався на захист розумника. Карт же, явно задоволений, поцілував мені руку.

   — А те, що я не заткнув йому рота, — додав він, — то частина навчального процесу.

   Я теж усміхнулася.

    — У такому разі я можу викликати його на дуель? У нас статус на одному рівні.

   Усмішка з обличчя хлопця зникла. Він спробував торкнутися руки дівчини, але завмер, уважно стежачи за нами.

   — Треба було викликати його одразу, — сухо відповів Карт. — Тепер я твою вимогу не прийму.

   — Як у вас усе складно… — я забрала свою руку й підняла долоні вгору. — Домовімося так: убивати його я не буду. Але й ти не втручатимешся в мою роботу. Інакше я образжуся. І на тебе теж.

   Маленька змійка впала на підлогу. Знизав плечима й підняв свою шпигунку.

   — Перш ніж захищати ідіота, уяви, що все це він сказав твоїй коханій. Як би ти сприйняв таку поведінку? Його спроби знайти способи уникнути покарання? І ще — доступ до моєї свідомості для тебе закритий.

   Розвернулась і самостійно пішла до їдальні. Помічниця прискорила крок і рушила слідом. Зайшла до зали — стіл був накритий на чотирьох.

   — Поясни, — схрестила руки на грудях.

   — Вибач… я трохи загрався. До останнього був упевнений, що ти пробачиш.

   — Це моя провина, — холодно відповіла я. — Я занадто м’яко ставлюся до подібних ситуацій.

Хел, мила, ходімо звідси. Нас тут не поважають.

   Розвернулась і пішла в бік кухні.

   Того вечора ми вечеряли з кухарями та помічниками. Було весело: після їжі ще й у настільну гру зіграли. Я помітила темного біля входу, але він так і не зайшов. До своєї кімнати я перемістилася навмисно — щоб узагалі з некромантом не перетинатися.

   Так і проходили наші навчання: щойно темний дозволяв собі зайве — ми зникали для нього. Снідали, обідали й вечеряли на кухні разом з усім персоналом. Я ще не леді, Хел також, тож нам це не заборонено.