24.2

   — Можливо, я ще не придумала, що з тебе вимагати, — підморгнула йому.

   Поцілував мою руку й пригрозив пальцем із посмішкою.

   — Усе, надобраніч. Завдяки тобі я зовсім не відчуваю втоми.

   — А от мені тепер точно треба оновитись. Надобраніч.

   Вислизнула з кабінету й швидко до своєї кімнати. Душ — і спати.

   Цікава в Карта робота. Усі навколо впевнені, що він просто ховається від інших розумників і боїться їх, а він, виявляється, свідомо обрав інше заняття, ніж їздити на страти. Можливо, і справді ті вбивства розумників так на нього вплинули.

   Усе, досить уже про це. Час спати.

   Прокинулась знову з якимось не зрозумілим відчуттям. Вчорашні сновидіння не справдились — можливо, просто неприємний сон.

   До кімнати зайшла Хел. Така загадкова, і в очі не дивиться.

   — Добрий ранок. Розповіси, що сталося, чи не хочеш про це говорити?

   — Я щаслива і закохана, — і така щира, світла посмішка з’явилась на її обличчі.

   — Ммм… як я тебе розумію. Сама відчуваю те саме.

   — Він дуже ніжний, турботливий, обережний.

   — Це добре. Як відреагував на намистини?

   — Спочатку був проти й навіть не хотів мене бачити. Я зламала твої ключі й просто його поцілувала. Він настільки розгубився, що й не помітив, коли я встигла використати намистини. А потім ми так захопились один одним, що нам уже було не до з’ясування деталей його одужання.

   Поки розповідала, швидко привела мене до ладу, допомогла обрати сукню. Вона сьогодні дивовижно легка, ніби з неї зняли щось дуже важке.

   — Коли повернув до кімнати? — дивлюсь на неї з посмішкою.

   Хел зашарілась.

   — Годину тому.

   — Не хотів відпускати, значить.

   Вона лише кивнула. Очі блищать. Цікаво… я теж так виглядала, коли зрозуміла, що закохана і моє кохання взаємне?

   Та все одно я перевірила її — на наслідки після спільно проведеного часу. Ще не вистачало, щоб він про це забув і не попіклувався про здоров’я дівчини, яка сама цього зробити не може.

   Вийшли з кімнати — а темний уже нас очікує. І дуже не задоволений. Хел йому посміхнулась, навіть привіталась. Він лише кивнув головою й мовчки пішов поруч.

   Я намагалась відчути, з чим пов’язаний його настрій, але він закрився максимально. Пробити такий захист можна тільки силою — і це мені зовсім не подобається.

   Дійшли до їдальні, де нас уже чекав розумник. Він глянув на мою помічницю й хитро посміхнувся. А от настрій некроманта йому явно не сподобався.

   Допоміг мені сісти за стіл. Я помітила, як Хал допоміг Хел. І не можу зрозуміти — усе, що я бачу, не в’яжеться між собою. Ніжні, обережні дотики… і водночас якась глуха, холодна ненависть.

   І, до речі, мені сьогодні він не сказав жодного слова.

   Снідали не поспішаючи, та постійне відчуття небезпеки з боку темного дратувало. Я намагалася його ігнорувати.

   — Ти вчора повернувся до справи? — вирішила відволіктися розмовою.

   — Ні. Вирішив, що заслуговую на відпочинок, і навідався до леді Пейр.

   — Тобто для цього я в тебе влила життя? — я зробила вигляд, ніби образилася.

   Він лише посміхнувся у відповідь. Найдивніше було те, що темний теж засміявся.

   Я більше не витримала: підперла підборіддя рукою й мовчки чекала пояснень. Хел дивилася на нього розгублено, а Моїр хитає головою, ніби намагається щось зупинити ще до того, як це буде сказано.

   Темний підняв на мене погляд — сповнений відвертої ненависті.

   — Неприємно, коли на тебе не звертають уваги? — кинув він. — Не всі здатні встояти перед тобою і твоїми іграми.

   — Поясни, — спокійно відповіла я. — Бо я не розумію, до чого тут твоя претензія.

   — Те, що ти підклала свою сестру під нібито друга-некроманта, я й так знав. А коли самій не вдалося втримати біля себе темного — швидко почала стелитися під лорда Моїра. Але й він на тебе не повівся. Приємно дивитися, як твої плани руйнуються.

   Зробив паузу, наче смакуючи слова.

   — Я взагалі вважаю, що твоє зґвалтування — це теж якийсь твій невдалий план. Тож скажи: для тебе взагалі є хоч щось неприйнятне? Як ти могла підкласти під мене свою помічницю? Ще й підкинути свої намистини — мовляв, така благородна й добра. Брудна стерво ти.

   — Може, на цьому зупинишся? — сказала я тихо. — Я вважаю, ти вже достатньо мене принизив.

   Хел ледь стримувала сльози: прикрила рот обома руками. Розумник сидів із таким виразом обличчя, ніби більшого дурня ще не бачив.

   — Тільки не кажи, що я неправий, — не вгамовувався темний. — Для вас, розумниць, взагалі немає меж. Ви вирішили, що за наявності піхви можете правити світом. Але, на щастя, є ті, хто здатен встояти перед вами. І за цим справді приємно спостерігати.

   Підвелася з-за столу й попрямувала до темного. Він теж піднявся мені назустріч і дивиться просто в очі, ніби очікуючи моїх дій. Я з усієї сили, на яку була здатна фізично, вдарила його по обличчю. Ляпас вийшов глухий і важкий — здається, я навіть розбила йому губу.

   Розвернулася до розумника. Відчувала: він сам ледве стримує роздратування.

   — З цим, — кивнула в бік темного, — я за один стіл більше не сяду. І ти прекрасно розумієш: я поскаржуся своєму нареченому на приниження.

   — Я тебе почув, — спокійно відповів він. — І, чесно кажучи, я в захваті від твого самоконтролю. Ти могла б його вбити — і я не став би його захищати.

   Не дивлячись на Карта, я підійшла до помічниці. Вона ледве трималася, щоб не почати схлипувати. Накрила нас непроникною сферою — щоб нас не лише не чули, а й не бачили.

   — Ти як?

   Хел просто обійняла мене й розридалася.

   — Ходімо до кімнати? — тихо запропонувала я.

   Вона кивнула і так і не відпускала мене, міцно чіпляючись за руку.

   — Не сприймай це близько до серця, — сказала я вже дорогою. — Він ідіот.